Спасо-Преображенський кафедральний собор стоїть у самому серці Сум на місці колишньої фортеці XVII століття. Його 56-метрова дзвіниця з курантами і позолочений купол із чавунними фігурами святих формують силует міста вже понад 130 років.
Храм пройшов шлях від дерев’яних церков, що неодноразово горіли, через двоповерхову кам’яну споруду XVIII століття до масштабної реконструкції кінця XIX століття. Сьогодні це пам’ятка архітектури національного значення, кафедральний собор Сумської єпархії УПЦ, який продовжує служити навіть після пошкоджень від російських авіаударів у липні 2026 року.
Собор поєднує елементи різних стилів, зберігає мармурові іконостаси з малахітом і залишається головною містобудівною домінантою історичного центру.
Дерев’яні храми на місці фортеці: як починалася історія собору
Перша дерев’яна соборна церква Преображення Господнього з’явилася тут близько 1653 року, майже одночасно з заснуванням Сумської фортеці. Вона мала бічний вівтар на честь Олексія, чоловіка Божого. Храм розташовувався ближче до річки Псел і фортечних стін, ніж сучасна споруда.
Церква горіла неодноразово. Після пожежі 1694 року її відбудували, а наступну дерев’яну споруду знищив вогонь у 1754 році. Поруч зі згарищем тоді звели церкву апостола Матвія. Дерев’яні храми на цьому місці проіснували понад століття, поки місто не вирішило будувати кам’яний собор.
13 липня 1776 року заклали фундамент мурованого храму. Будівництво тривало 12 років на кошти місцевих меценатів, серед яких називають Якова Шубського, Євдокію Парафієвську та Федора Філоненка. Для випалювання понад мільйона цеглин навіть спорудили окремий завод. Освячення відбулося в жовтні 1788 року: нижній храм — на честь Преображення Господнього, верхній — Благовіщення. Великий дзвін привезли з ліквідованого Сумського Успенського монастиря.
Спочатку собор був двоповерховим. До 1858 року його перебудували на одноповерховий через зношеність конструкцій. Перший архітектор кам’яної будівлі залишився невідомим.
Реконструкція Михайла Ловцова: як собор став таким, яким ми його знаємо
Сучасний вигляд Спасо-Преображенський собор отримав під час радикальної перебудови 1882–1892 років. Проєкт розробив харківський архітектор Михайло Іванович Ловцов (близько 1850–1907), професор Харківського технологічного інституту, який працював у стилях неоросійського, неовізантійського та необароко. Головним меценатом виступив сумський купець, комерційний радник і церковний староста Дмитро Іванович Суханов (1825–1890), а також його брат Микола. Роботи завершили вже після смерті Дмитра — коштом спадкоємців.
Ловцов значно розширив храм і зробив його трипрестольним: головний вівтар — Преображення Господнє, південний — Благовіщення Пресвятої Богородиці, північний — великомученика Димитрія Солунського. У 1882–1885 роках добудовали чотириярусну дзвіницю заввишки 56 метрів у стилі необароко. Вона виходить на червону лінію вулиці Соборної і служить головним входом.
На подвір’ї з’явилася мурована огорожа з литими ґратами, а в 1894 році за проєктом місцевого архітектора Григорія Прядкіна збудували церковно-парафіяльну школу. У притворі встановили пам’ятні дошки на честь родини Суханових.
| Етап | Роки | Що змінилося |
|---|---|---|
| Дерев’яні церкви | 1653–1776 | Кілька споруд, неодноразово горіли |
| Кам’яний двоповерховий собор | 1776–1788 (перебудова 1858) | Нижній і верхній храми |
| Реконструкція Ловцова | 1882–1892 | Розширення, три престоли, дзвіниця 56 м |
Дані за матеріалами Вікіпедії та Великої української енциклопедії.
Архітектура і зовнішні деталі: купол, скульптури та дзвіниця
Собор хрещатий у плані, з масивною півкруглою апсидою та обхідною галереєю. Центральний об’єм — восьмигранний, увінчаний позолоченою банею на світловому барабані. Архітектура еклектична: класицистична структура поєднується з необароковими і неороманськими деталями. Бічні портики мають спарені колони — нижні коринфського, верхні іонічного ордера. Тимпани фронтонів прикрашені рослинним ліпленням.
Навколо барабана під куполом встановлені чавунні скульптури заввишки близько трьох метрів. Їх відлили на сумському заводі «Вулкан» і пофарбували під малахіт. На дзвіниці — фігури євангелістів Луки, Марка, Іоанна та Матвія. На основному об’ємі — апостоли Петро і Павло, а також дві однакові фігури рівноапостольного князя Володимира. Скульптури об’єднані чорною балюстрадою. Саме ці фігури іноді помилково називають «католицькими», хоча зображені православні святі.
Дзвіниця чотириярусна, з арочними прорізами для дзвонів, фланкованими пучками колон. Вона завершується позолоченою банею. Уся композиція спрямована вгору і домінує над історичним центром Сум.
Інтер’єр, іконостаси та святині
Мистецьку цінність інтер’єру складають три різьблені іконостаси. Головний — чотириярусний, бічні — триярусні. Їх виконали з різнобарвного мармуру (білого, світло-сірого, рожевого) та червоного граніту в цоколях. Шість колон головного іконостаса — з малахіту. Царські врата в бічних приділах — бронзові з позолотою.
Живописні роботи на біблійні теми створили Володимир Маковський і Клавдій Лебедєв. У головному вівтарі престол зроблений із кипариса, обтягнутий срібною парчею і закритий футляром із посріблених мідних дощок із рельєфами Страстей Господніх (1899 рік, кошти Павла Харитоненка). Стіни облицьовані під мармур, підлога на солеї — мозаїчна, у куполі — альфрескова ліпнина.
Серед шанованих образів — Корсунська ікона Божої Матері (Шпилівська «Прозрінна»), яка тривалий час вважалася покровителькою Сум і приваблювала прочан, а також список Тихвінської ікони. У соборі зберігаються й інші святині, зокрема ікона з частинкою мощей.
Англійські куранти на дзвіниці
На четвертому ярусі дзвіниці встановлений баштовий годинник-куранти англійського виробництва 1884 року. Механізм подібний до того, що працює на Спаській башті Московського Кремля, і виготовлений на одному підприємстві. Циферблати виходять на чотири сторони, годинник відбиває години і півгодини.
Під час революційних подій початку XX століття куранти пошкодили. У 1947 році їх відреставрували працівники сумського заводу імені Фрунзе. З того часу механізм заводять лише раз на три доби — рідше, ніж кремлівські годинники. Ця особливість робить сумські куранти одними з найцікавіших технічних пам’яток храму.
Собор під час війни: пошкодження липня 2026 року
У ніч на 17 липня 2026 року російські війська завдали ударів керованими авіаційними бомбами по центральній частині Сум. Від вибухової хвилі постраждав Спасо-Преображенський собор: вибило близько 35 вікон, особливо сильно — шибки барабана під центральним куполом. Уламки скла потрапили всередину храму і пошкодили частину церковного начиння. Постраждав також церковний будинок на території подвір’я.
Попри пошкодження, парафіяльне життя не зупинилося. У серпні та жовтні 2026 року в соборі відбувалися святкові богослужіння, зокрема на свято Винесення Чесних Древ Хреста і на Покров. 14 жовтня 2026 року під час літургії причастилися понад 230 вірян. Розклад служб публікують на сайті єпархії та у соцмережах собору.
Собор залишається діючим кафедральним храмом Сумської єпархії УПЦ. Як пам’ятка національного значення (охоронний номер 617), він потребує обережного ставлення і подальших реставраційних робіт.
Практичні поради для відвідування
Собор розташований за адресою: вул. Соборна, 31, у пішохідній частині історичного центру. Дзвіниця добре видна з різних точок міста. Під час війни доступ і розклад можуть змінюватися через безпекову ситуацію, тому варто перевіряти актуальну інформацію на офіційних ресурсах Сумської єпархії.
- Богослужіння зазвичай відбуваються щодня, літургія — вранці, вечірня — ввечері (точний час дивіться в розкладі).
- На свята кількість прихожан значно зростає.
- Оглянути зовнішній вигляд можна з вулиці Соборної та з боку річки Псел.
- Внутрішнє відвідування залежить від режиму роботи і поточної ситуації.
Поруч із собором — інші історичні будівлі центру Сум. Комплекс формує важливу частину міського ландшафту, який пережив і радянський період, і сучасні воєнні виклики.
Поширені неточності про собор
Іноді зустрічається твердження, ніби Спасо-Преображенський собор — єдиний православний храм у світі з «католицькими скульптурами» на куполі. Насправді чавунні фігури зображують православних святих (євангелістів, апостолів Петра і Павла, князя Володимира) і були відлиті на місцевому заводі. Подібні скульптурні зображення зустрічаються й в інших храмах.
Ще одна деталь, яку варто уточнювати: кількість бань. Основна споруда має центральну позолочену баню, а дзвіниця — окреме завершення. Різні описи називають храм однобанним або двокупольним саме через цю композицію.
Історія собору тісно пов’язана з місцевими купцями та архітекторами Харкова. Саме меценатство Суханових і проєкт Ловцова визначили вигляд, який зберігся до сьогодні. Собор залишається не лише релігійною спорудою, а й ключовим елементом архітектурної спадщини Сум, який продовжує виконувати свою роль навіть у складних умовах.
