Глухів — місто на Сумщині, яке у листопаді 1708 року стало останньою столицею Гетьманщини після знищення Батурина. Тут обирали Івана Скоропадського, Данила Апостола та Кирила Розумовського, працювала Генеральна військова канцелярія, а земляні вали фортеці з Київською брамою захищали шлях на захід.
Київські ворота 1766–1769 років — єдина збережена споруда Глухівської фортеці, мурована арка у формах перехідних від бароко до класицизму. Церкви міста, від Миколаївської 1693–1695 років у стилі козацького бароко до величного Трьох-Анастасіївського храму кінця XIX століття, збудованого коштом Терещенків, зберігають архітектурну спадщину гетьманської епохи та меценатських традицій.
Національний заповідник «Глухів», створений у 1994 році, охороняє ці пам’ятки на 75 гектарах історичного центру, де Радний майдан перед Миколаївською церквою й досі нагадує про козацькі ради та політичне життя Лівобережної України.
Гетьманська столиця: від руїн Батурина до політичного центру
Після Батуринської трагедії 2–13 листопада 1708 року, коли війська Меншикова знищили попередню столицю, Петро I переніс резиденцію гетьманів до Глухова. 6 листопада 1708 року на майдані між дерев’яним Троїцьким собором і щойно збудованою Миколаївською церквою козацька рада під наглядом російських військ Білозерського полку обрала гетьманом стародубського полковника Івана Скоропадського. Місто, яке до того було сотенним центром Ніжинського полку і вперше згадане в Іпатіївському літописі під 1152 роком, раптом стало адміністративним серцем Лівобережної України.
За Скоропадського (1708–1722) тут розмістили Генеральну військову канцелярію, а місто обросло мурованими храмами та укріпленнями. Після смерті гетьмана діяла перша Малоросійська колегія (1722–1727), потім у 1727 році на тому ж Радному майдані обрали Данила Апостола. Найяскравіший період настав за Кирила Розумовського (1750–1764), коли Глухів готував кодекс «Права, за якими судиться малоросійський народ» (представлений у 1743 році) і намагався зберегти залишки автономії. Столичний статус тривав до адміністративної реформи 1782 року, після якої місто увійшло до Новгород-Сіверського намісництва.
Земляна фортеця з п’ятьма брамами — Київською, Московською, Путивльською, Білополівською та Михайлівською — оточувала центр. Вали тягнулися близько 2300 метрів, а після великої пожежі 1748 року архітектори Іван Мергасов і Андрій Квасов розробили регулярний план з прямими вулицями, який значною мірою зберігся. Гетьманський палац на Веригинському передмісті так і не добудували — Розумовський переніс роботи до Батурина. Сьогодні Національний заповідник «Глухів» охороняє цей шар історії, і навіть у 2026 році, попри складну безпекову ситуацію на Сумщині, пам’ятки залишаються доступними для відвідування.
Київські ворота: єдина вціліла брама Глухівської фортеці
Київська брама стоїть на західному краю історичного середмістя над заплавою річки Есмань і замикає перспективу Києво-Московської вулиці. Через неї століттями йшли купецькі каравани, військові загони та подорожні до Києва. Спочатку тут була дерев’яна надбрамна башта, потім у 1749 році інженер Юхим Наумов збудував дерев’яну браму з кордегардіями та мостом через рів за проєктом військового інженера Дебоскета — після пожежі 1748 року.
Муровану цегляну браму звели у 1766–1769 роках під наглядом архітектора Андрія Квасова на місці дерев’яної. Вона мала слугувати і оборонним елементом, і своєрідною тріумфальною аркою на шляху, який з’єднував гетьманські землі з Києвом.
Споруда прямокутна в плані, з симетричною тридільною композицією. Головний арковий проїзд фланкують спарені колони римсько-доричного ордера на високих п’єдесталах, над ними — розкріпований антаблемент з тригліфами і трикутний фронтон. Висота брами — 7,5 метра, ширина — 28 метрів, глибина — 16 метрів. Стиль перехідний від бароко до раннього класицизму. У 1804 році земляні вали знесли, а за проєктом архітектора Карташевського прибудовали пішохідні проходи. Під час Другої світової війни брама постраждала, її реставрували у 1957–1959 та 1990–1992 роках. Сьогодні це пам’ятка архітектури національного значення, зображена на пам’ятній монеті НБУ 2008 року до 300-річчя столичного статусу Глухова.
Брама була не лише воротами, а й пунктом перевірки документів. Її кордегардії ховали вартових, а через арку й досі проходить транспорт між частинами міста. Згідно з даними Національного заповідника «Глухів», це рідкісний уцілілий зразок оборонного зодчества XVIII століття.
Церкви Глухова: від козацького бароко до меценатської величі
Сакральні споруди Глухова відображають кілька епох. Найстаріша збережена будівля міста — Миколаївська церква, зведена у 1693–1695 роках артіллю майстра Матвія Єфимова на замовлення глухівського сотника Василя Ялоцького. Вона стоїть на колишньому Радному майдані і стала місцем козацьких рад та обрання гетьманів. У 1708 році тут проголосили анафему Івану Мазепі. Первісно тридільна, триверха церква у стилі українського бароко мала самостійні восьмигранні шатрові завершення над кожним об’ємом. У 1871 році архітектор Олександр Гросс добудував західний притвор з дзвіницею, що змінило силует.
Трьох-Анастасіївська церква має подвійну історію. Першу муровану збудували у 1717 році коштом гетьманші Анастасії Скоропадської (Маркович) на місці дерев’яної Воскресенської. Вона слугувала домовим храмом гетьманської родини. Сучасний п’ятиверхий храм у неовізантійському стилі зводили у 1884–1893 роках коштом братів Миколи та Федора Терещенків за проєктом архітектора Андрія Гуна. Він нагадує Володимирський собор у Києві, має площу близько 837 квадратних метрів і містить фамільну усипальницю Терещенків. Вартість будівництва перевищила 387 тисяч рублів. Розписи частково збереглися, серед них роботи Миколи Пимоненка. Храм визнаний одним із чудес Сумщини.
Спасо-Преображенська церква 1765 року — тетраконх, збудований коштом осавула Генеральної армати Григорія Кологривого під наглядом Андрія Квасова. Вона стоїть на місці «заградської» дерев’яної церкви, що згоріла у 1748 році. Первісно строго центрична, з пірамідальною композицією, після прибудови 1867 року втратила частину симетрії. У 2008 році реставратори виявили під набілами живопис XVIII століття, зокрема «Тайну вечерю».
Перед оглядом основних храмів варто порівняти їхні ключові характеристики.
| Церква | Роки будівництва | Стиль / архітектор | Особливості |
|---|---|---|---|
| Миколаївська | 1693–1695 | Українське бароко, Матвій Єфимов | Найстаріша будівля міста, місце обрання гетьманів |
| Стара Анастасіївська | 1717 | Бароко, коштом Анастасії Скоропадської | Домовий храм гетьманської родини, розібрана наприкінці XIX ст. |
| Трьох-Анастасіївська (сучасна) | 1884–1893 | Неовізантійський, Андрій Гун | Найбільший храм, усипальниця Терещенків, чудо Сумщини |
| Спасо-Преображенська | 1765 | Тетраконх, Андрій Квасов (нагляд) | Один із найдовершеніших тетраконхових храмів України |
Дані зведені за матеріалами Національного заповідника «Глухів» та енциклопедичних джерел (vue.gov.ua, uk.wikipedia.org).
Цікаві факти про Глухів гетьманської доби
Цікаві факти
- У 1669 році в Глухові підписали Глухівські статті — угоду між Гетьманщиною і Російською державою за гетьманування Дем’яна Многогрішного, яка регулювала присутність російських військ.
- Миколаївська церква — єдина збережена споруда майстра Матвія Єфимова з багатьох, які він звів на Сіверщині. Контракт на її будівництво уклали 8 лютого 1693 року, майстрам заплатили 600 карбованців «копійками» і 500 «чеками» плюс провіант.
- Київську браму часто помилково називають Московською або дають хибне датування 1744 роком. Справжнє муроване будівництво — 1766–1769 роки.
- Родина Терещенків не лише збудувала новий Трьох-Анастасіївський храм, а й підтримувала стару церкву з 1845 року, коли Артемій Терещенко став її старостою. Загальна вартість нового храму перевищила 387 тисяч рублів.
- У 2008 році до 300-річчя столичного статусу НБУ випустив срібну монету «Глухів» номіналом 10 гривень із зображенням Київської брами на реверсі.
Глухів і сьогодні зберігає шари гетьманської історії в каменях брами, силуетах церков і плануванні вулиць, які з’явилися після пожежі 1748 року. Національний заповідник продовжує реставраційні роботи та екскурсійну діяльність, попри виклики сучасного часу на Сумщині. Кожен візит до Миколаївської церкви чи прохід через Київську браму відкриває ще одну деталь того періоду, коли невелике місто стало політичним центром Лівобережної України.
