Свято-Троїцький собор у Сумах височіє над перехрестям історичного центру як чіткий силует п’яти бань, що нагадує столичні зразки початку XX століття. Ця пам’ятка архітектури національного значення поєднує неокласицизм із елементами бароко і зберігає сліди задуму промисловця Павла Харитоненка створити храм, який перевершить усі інші церкви міста.
Собор стоїть на місці, де ще в 1827 році звели муровану церкву. Нова споруда, закладена 6 травня 1901 року, пройшла довгий шлях від незавершеного будівництва й радянських складів до повного повернення церковного життя після Великого освячення 2014 року. Сьогодні це діючий храм Сумської єпархії УПЦ МП, який водночас служить орієнтиром для мешканців і відвідувачів.
Архітектурна мова собору, участь художників Михайла Нестерова, Кузьми Петрова-Водкіна та Ігнатія Нивинського, а також практичні деталі відвідування роблять його важливим об’єктом і для тих, хто вперше приїздить до Сум, і для тих, хто прагне глибше зрозуміти еволюцію храмового будівництва на Слобожанщині.
Силует, що тримає небо над історичним центром
П’ять ребристих бань Свято-Троїцького собору читаються з різних точок міста і задають вертикальний ритм вулиці Троїцької. Центральна баня на світловому барабані домінує, а чотири менші на кутах квадратного плану створюють врівноважену композицію, знайому з петербурзьких зразків, але виконану в масштабі провінційного міста.
Споруда одноярусна, чотиристовпова, квадратова в плані. З заходу до неї примикає дзвіниця — у різних описах її називають три- або чотириярусною, з’єднаною з основним об’ємом вузьким притвором. Коринфський ордер колон і пілястр, трикутні фронтони портиків і рустований цоколь надають фасадам строгої класичної ясності, тоді як окремі картуші й сандрики додають легшої пластики.
Саме ця рівновага між монументальністю й деталлю робить собор впізнаваним навіть для тих, хто бачить його лише з вікна автобуса на Троїцькій.
Чотири каплиці мають переважно світське звучання в загальному ансамблі, а нижній поверх-напівпідвал, перекритий хрестовими склепіннями, у радянський період використовували для галереї скульптур Івана Кавалерідзе. Така багатошаровість простору дозволяє читати будівлю і як храм, і як містобудівний акцент.
Від церкви Линтварьових до задуму Харитоненка
На місці нинішнього собору в 1827 році поручик Михайло Лаврентьєв і Павло Линтварьов звели невелику муровану двопрестольну церкву з дзвіницею на західному фасаді. Вона довго служила місцевій громаді, але до кінця XIX століття вже не вміщувала всіх, хто збирався на богослужіння.
Павло Іванович Харитоненко, відомий цукрозаводчик і меценат, запропонував збудувати поруч новий храм, який за масштабом і виразністю мав нагадувати Ісаакіївський собор у Петербурзі. Спочатку до роботи запрошували Олексія Щусєва, однак остаточний проєкт затвердили за Карлом Густавовичем Шольцом — архітектором, який працював у Сумах. Закладання відбулося 6 травня 1901 року, у день, який пов’язували з народженням тодішнього імператора.
Будівництво тривало з перервами приблизно до 1914–1915 років. Харитоненко витратив значні кошти — у джерелах згадується сума близько півмільйона рублів. У 1905 році роботи зупинялися через економічні труднощі, але згодом відновилися. Освячення планували на 26 вересня 1914 року, проте смерть мецената й початок Першої світової війни зірвали церемонію.
Архітектурна мова: петербурзькі відлуння на Слобожанщині
Собор виконано в стилі неокласицизму в рамках історизму. Композиція базується на типі п’ятибанного хрестово-купольного храму. План основного об’єму — квадрат із заокругленими кутами, поділений пілонами на дев’ять частин і три нави. Центральна частина увінчана сферичним куполом на циліндричному барабані, що спирається на підпружні арки; бічні частини перекриті хрестовими склепіннями.
Північний і південний фасади акцентовані чотириколонними портиками коринфського ордера з трикутними фронтонами. Головний вхід з боку дзвіниці виділений двоколонним портиком того ж ордера. Вікна оздоблені лучковими й трикутними сандриками, над ними розміщені ліпні картуші. Верхні яруси дзвіниці вирішені за принципом «восьмерик на четверику» й завершені ребристою банею з люкарнами.
Перед таблицею варто зазначити ключові відмінності в описах архітектури.
| Елемент | Характеристика | Джерело опису |
|---|---|---|
| План | Квадратовий, чотиристовповий, з трьома навами | ВУЕ, Вікіпедія |
| Бані | П’ять ребристих, центральна на світловому барабані | ВУЕ |
| Дзвіниця | Три- або чотириярусна, коринфський ордер | Різні джерела |
| Стиль | Неокласицизм / історизм з елементами бароко | Офіційний сайт, Вікіпедія |
| Впливи | Ісаакіївський і Троїцько-Ізмайловський собори Петербурга | Офіційний сайт собору |
Дані зібрані з описів у Вікіпедії та Великій українській енциклопедії. Розбіжності в кількості ярусів дзвіниці трапляються в різних публікаціях і не впливають на загальне сприйняття ансамблю.
Художники, мармур і втрати інтер’єру
Харитоненко прагнув гідного внутрішнього оздоблення. Мармуровий іконостас замовили в Італії за проєктом, пов’язаним із Щусєвим, але під час транспортування в роки Першої світової він загинув. Щусєв також виконав проєкт мозаїчної підлоги й церковної огорожі.
Для ікон запрошували Михайла Нестерова. Художник створив шість образів — Христа, Богоматері, Трійці, Миколая, архангелів Гавриїла й Михайла, — які вважаються одними з найкращих його робіт у церковному живописі. Вони зникли в 1920-х роках. Розписи на полотнах і в нішах виконав Ігнатій Нивинський, а вітраж «Трійця» створювався за участю Кузьми Петрова-Водкіна. З початкового оздоблення майже нічого не збереглося.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли відвідувачі, знайомі з київським Володимирським собором, очікували побачити схожі розписи Нестерова й Васнєцова. Натомість вони отримували простір, де світло з вітража й загальна архітектура говорять сильніше за збережені деталі.
Частково збереглися розписи 1914 року. Ця фрагментарність робить інтер’єр не менш виразним: увага зміщується на пропорції, світлові ефекти й акустику.
Століття між закладенням і Великим освяченням
Після 1917 року собор неодноразово закривали. У радянський період його використовували як склад, зокрема галантереї. Реставрація розпочалася в середині 1970-х і завершилася наприкінці 1980-х. Під час робіт у головному вівтарі встановили орган, і приміщення функціонувало як концертний зал Сумської обласної філармонії.
У 1996 році більшу частину собору передали віруючим. Орган остаточно перевезли до філармонії у 2007–2008 роках. Богослужіння відновлювалися поступово. Велике освячення відбулося 18 травня 2014 року, рівно через сто років після запланованої дати. Чин звершив архієпископ Сумський і Охтирський Євлогій.
Це освячення закрило довгий історичний розрив. Стіни помазали миром, і храм набув повноцінного статусу архієрейського собору.
Питання, які виникають найчастіше
Чи був собор освячений одразу після будівництва? Ні. Плановане освячення 1914 року не відбулося, а Велике освячення провели лише в 2014 році.
Яка точна адреса? Більшість практичних джерел вказують вул. Троїцька, 24А. У Вікіпедії іноді фігурує номер 34 — розбіжність, з якою стикаються відвідувачі.
Чи можна побачити роботи Нестерова? Оригінальні ікони не збереглися. Інтер’єр сьогодні відрізняється від задуму початку XX століття.
Чи працює собор як укриття? Так, у роки повномасштабної війни храм на Троїцькій входить до переліку культових споруд, чиї підвальні приміщення можуть використовувати мешканці під час повітряних тривог.
До якої конфесії належить храм? До Сумської єпархії УПЦ МП.
Як відвідати собор: чек-лист
Собор відкритий щодня. Богослужіння відбуваються за розкладом, який публікують на офіційному сайті sobor.sumy.ua. Для тих, хто приходить уперше, і для тих, хто шукає деталі, корисна така послідовність.
- Перевірте актуальний розклад богослужінь на сайті собору або за телефонами кліриків перед візитом.
- Зверніть увагу на вхід з боку дзвіниці — саме він акцентований портиком.
- Усередині оцініть пропорції центрального купола і світло з вікон барабана.
- Запитайте про частково збережені розписи 1914 року — їх варто побачити зблизька.
- Під час повітряної тривоги уточніть, чи відкрите укриття в підвальному рівні.
- Для глибшого ознайомлення зверніться до парафіяльного консультування, яке працює при соборі.
Після списку варто додати: у будні літургія зазвичай починається о 9:00, сповідь — вранці до літургії або під час вечірнього богослужіння. У святкові дні розклад змінюється.
Собор у воєнний час і щоденне життя громади
У 2024 році міська влада домовилася з релігійними громадами про відкриття укриттів у семи культових спорудах, серед яких і приміщення на Троїцькій, 24А. Собор став одним із місць, куди мешканці можуть заходити під час повітряних тривог.
На офіційному сайті собору регулярно з’являються повідомлення про богослужіння з молитвами за мир і про потребу підтримки храму в умовах війни. Громада продовжує проводити літургії, акафісти й недільну школу. Собор залишається орієнтиром не лише архітектурним, а й практичним — місцем, де архітектура початку XX століття працює як захист і як простір молитви.
Саме ця подвійна роль — пам’ятки й укриття — робить Свято-Троїцький собор особливо відчутним для тих, хто живе в Сумах сьогодні.
Відвідувачі, які приходять між службами, часто затримуються біля центральної бані, спостерігаючи, як світло змінюється протягом дня. Ця проста деталь повертає до задуму архітектора й мецената: створити простір, який тримає і небо, і людей під ним.
