Театральна площа Суми стоїть у центрі міста як прямокутний простір, зібраний у 1970-х на місці знесених кварталів. Її вісь веде до Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна за адресою площа Театральна, 1: білий об’єм 1980 року, зал на 950 місць, сцена 24 на 18 метрів.
Площу тримають три речі, які сум’яни впізнають здалеку: бронзовий «ідучий» Щепкін 1989 року, алея з фонтанами 1980-х, оновленими у 2020-му, і сусідство художнього та краєзнавчого музеїв. Це не парадний майдан для мітингів, а культурний вузол між Покровською площею і парком над Пслом.
У 2025–2026 роках площа лишається робочою сценою міста навіть після близьких ударів: вибиті вікна театру лагодять, сезон відкривають, а водограї часто простоюють через ремонт. Нижче — як квартал став площею, що всередині будівлі, і як сюди дійти без зайвих кіл.
Квартал, який знесли заради сцени
До 1970-х тут стояла щільна забудова центру, а не відкритий простір із газонами. Новий театр і Театральну площу заклали в генеральний задум міста саме тоді, коли радянське планування любило широкі осі й монументальні громадські будівлі. Під бульдозер пішли житлові будинки, огорожі, стара бруківка. Краєзнавці називають серед втрат особняк родини де-Коннор на розі Покровської площі та Петропавлівської — одноповерхову садибу з цоколем у дусі необароко кінця XIX століття.
Збереглися лише окремі сусіди. Художній музей імені Никанора Онацького, флігель колишнього банку й кілька житлових будинків лишилися як острови старої вуличної сітки. Решту замінили театром, багатоповерхівками й ресторанним комплексом «Театральний» у стилі радянського модернізму: їдальня й кулінарія на першому поверсі, зали на другому, вар’єте вище. Площа народилася не з порожнього місця, а з ціни, яку центр заплатив за нову сцену.
Композицію простору заклали архітектори київського інституту «Діпромісто». Широка алея з басейнами, водограями й партерною зеленню стала віссю і вивела погляд просто на головний вхід. Зі сходу площа розкривається до парку в заплаві Псла, з півночі стикається з історичним центром. Білий театр на подіумі замикає цей жест, наче лаштунки, винесені на вулицю.
Білий об’єм 1980 року і зал на 950 місць
Будівлю звели у 1978–1980 роках. Авторський колектив очолив архітектор Степан Павлович Сліпець, разом із ним працювали Андрій Чорнодід і інженер-конструкторка Ірина Петрова, до проєкту долучився Михайло Лушпа. У 1981 році саме за цю споруду їм присудили Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка в галузі архітектури. Енциклопедія ВУЕ фіксує будівлю як об’єкт культурної спадщини, внесений до Зводу пам’яток по Сумській області, хоча станом на 2025 рік її ще не було в Державному реєстрі нерухомих пам’яток.
План класичний і зрозумілий навіть тим, хто вперше шукає гардероб. Вестибюль із роздягальнями на першому поверсі, двоярусне фойє, глядацька зала на 950 місць із балконом, сцена з колом діаметром 14 метрів. Зал оздоблений шпоном дуба золотавого тону, крісла — яскраво-червоні, завіса зіткана з театральної символіки й мотивів українського розпису. Фасади стримані: глухі призми білого пісковику, горизонтальні смуги скла, чотири групи декоративних ліхтарів на кронштейнах. Декор зібрали всередині, а не на вулиці.
Головна окраса фойє — рельєф за ескізом Віктора Зарецького: казкові павичі в повітрі, поліхромні вставки й позолота. Міські путівники називають цю роботу порцеляновим панно «Птахи щастя», пов’язаним із сумським фарфоровим заводом, що працює з 1965 року.
Ремонти інтер’єрів ішли етапами у 2012 та 2016 роках. Академічний статус театр отримав 23 жовтня 2012-го, національний — 8 вересня 2020-го, коли відповідний указ оголосили просто в цій залі. З того дня офіційна назва звучить довго, але сум’яни й далі кажуть коротко: «Щепкін» або «Щепка».
Від лубенської бригади до площі Театральної
Трупа старша за будівлю майже на пів століття. У березні 1933 року в Лубнах зібрали пересувний робітничо-колгоспний театр. Після утворення Сумської області у 1939-му колектив переїхав до Сум і осів у приміщенні колишнього театру Дмитра Корепанова — тієї самої «Тіволі» початку XX століття, зведеної за харківським проєктом у дусі модерну. Ім’я Михайла Щепкіна запропонував тодішній головний режисер Доміан Козачківський.
Під час Другої світової актори грали у шпиталях і для військових: краєзнавчі нариси називають близько двох тисяч таких вистав і збір коштів на танкову колону. Після війни колектив лишався в старій будівлі на Першотравневій. Нове життя на Театральній площі почалося наприкінці 1970-х, а старому залі згодом дістався театр для дітей та юнацтва, що виріс із лялькової трупи 1975 року.
Ще раніше, у 1860-х, у місті вже був стаціонарний театр купця Михайла Бабича. Краєзнавці сперечаються про точний рік і місце: частина джерел кладе його на базарну площу, журнал міської думи 1873 року фіксує ділянку «на горі, на міській пустці». У 1875-му землю забрали під жіночу гімназію без відшкодування власникові. Нинішня площа цієї нитки не продовжує буквально, але місто пам’ятає, що сцена тут не почалася з білого модернізму.
Бронзовий Щепкін і сумський слід актора
Пам’ятник стоїть із північно-східного боку театру з 1989 року. Скульптор Анатолій Смілий відлив бронзову фігуру в русі: права рука з тростиною, ліва з капелюхом, крок ніби ще не закінчений. Відкриття приурочили до річниці народження актора. Робота має кілька авторських повторень, сумський варіант у народі звучить як «ідучий Щепкін».
Ім’я на фронтоні не випадкове для цього краю. Раннє дитинство Михайла Семеновича минуло в селі Проходи, тепер Краснопільська громада. Уже відомим актором він бував у Миропіллі, де жила родина графа Волькенштейна. Саме там у 1822 році йому запропонували перехід на сцену московського Малого театру. Площа тримає цей краєзнавчий місток: не столичний жест, а місцева біографія, винесена в бронзу.
Фонтани, які то співають, то мовчать
Водограї з’явилися разом із площею в 1980-х. Чаші стояли на алеї перед театром і довго працювали як літня сцена для прогулянок. З роками насоси зносилися, у 2014-му ансамбль закрили на реконструкцію. Фініш припав на 2020 рік: зелені зони, нові ліхтарі й лави, бруківка, автоматичний полив газонів і динамічні фонтани з кольоровим підсвічуванням. Воду ганяють 35 насосів, тендер на роботи виграло ТОВ «Суми-Сервіс-Буд», кошторис коливався близько 35 мільйонів гривень. Кольорові струмені урочисто ввімкнули 11 жовтня 2020-го.
Далі площа знову показала характер. Літо 2026-го міські огляди фіксують простій: влада ще у 2025-му казала про потребу ремонту, і водограй на Театральній не увійшов до короткого списку робочих фонтанів міста. Петиції з вимогою запуску збирали підписи, але технічний звіт так і лишився поза публічним полем. Для прогулянки це означає просту річ: вдень тут добре через тінь алей і лави, увечері підсвітка може бути, а може й ні. Перед візитом варто глянути міські новини за поточний тиждень.
Хто стоїть навколо сцени
Площа не закінчується стіною театру. Поруч — Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького в історичній будівлі, далі краєзнавчий музей в одному з найоригінальніших будинків центру, з вежоподібним виступом і каріатидами. Разом із бібліотеками й філармонією сусідніх кварталів це дає маршрут на пів дня без транспорту: зал, дворик, експозиція, кава.
Ключові дати й об’єкти площі зручно звірити в одній таблиці, перш ніж планувати візит.
| Об’єкт | Рік | Що варто знати |
|---|---|---|
| Формування площі | 1970-ті | Знесення історичних кварталів, нова вісь від Покровської до парку |
| Театр імені Щепкіна | 1978–1980 | Сліпець, Чорнодід, Петрова, Лушпа; зал 950 місць; Шевченківська премія 1981 |
| Пам’ятник Щепкіну | 1989 | Анатолій Смілий, бронза, тростина й капелюх, північно-східний бік |
| Національний статус | 8 вересня 2020 | Указ оголосили в залі; академічний статус — з 2012 року |
| Фонтани після реконструкції | 2020 | 35 насосів, підсвітка; улітку 2026-го простій через ремонт |
Дати будівлі й премії звірені за енциклопедією ВУЕ та переліком лауреатів Шевченківської премії 1981 року, стан фонтанів — за літнім оглядом «Сумських дебатів» 2026 року.
Як дістатися і коли йти
Адреса коротка: площа Театральна, 1. Від залізничного вокзалу пішки виходить близько двадцяти хвилин спокійним кроком, маршрутки зупиняються на сусідніх вулицях, зокрема в районі Першотравневої, звідки до входу ще кілька хвилин. Орієнтир простий: білий об’єм і бронзова фігура, далі вже не заблукаєте.
Каса театру в будні зазвичай працює з обіду до раннього вечора, у понеділок — вихідний, у неділю вікно коротше. Графік змінюється разом із репертуаром і повітряними тривогами, тож квиток краще брати заздалегідь, а час показу перевіряти в день візиту. Денні казки для дітей частіше ставлять на вихідних, вечірні вистави — близько 17:00–19:00.
- На виставу заходьте з запасом у 20–25 хвилин: гардероб і контроль квитків у фойє на 950 місць у годину пік не люблять поспіху.
- Для прогулянки без квитка достатньо алеї й пам’ятника. Лави та зелені кишені після реконструкції 2020 року тримають тінь навіть коли фонтани мовчать.
- Маршрут «театр — художній музей — краєзнавчий» закриває площу повністю. Між ними немає довгих переходів, зручно з дитиною чи у перерві між тривогами.
- Увечері дивіться на ліхтарі фасаду й підсвітку водограїв, якщо насоси ввімкнені. Вдень краще читається білий пісковик і червоний акцент крісел крізь скло фойє.
Поруч із порадами варто тримати в голові воєнний ритм міста. Укриття театру працює, частину прем’єр 2026 року, зокрема «Звірів» за Доном Нігро, грають на кількох локаціях із переходом глядачів. Якщо сирена застає на площі, не лишайтеся біля скла фойє: відходьте вглиб будівлі або до позначеного укриття за вказівкою працівників.
Цікаві факти
- Сцена має коло діаметром 14 метрів і повний комплект верхньої та нижньої механізації. Для музичної комедії це не декорація, а робочий інструмент: декорації їдуть, а не переносяться вручну між картинами.
- Шевченківську премію 1981 року дали не виставі, а самій будівлі. У постанові фігурують Сліпець як керівник колективу, Лушпа, Чорнодід і Петрова.
- Щепкін на постаменті не стоїть, а йде. Смілий повторив цю ходу в кількох містах, сумська бронза лишилася біля театру, попри давні суперечки автора про оплату роботи.
- Старий зал Корепанова, де «щепкінці» грали до переїзду, досі живе як театр для дітей та юнацтва. Дві сумські сцени ділять одну біографію, але різні адреси.
- У вересні 2026-го сезон відкрили прем’єрою попри удар безпілотника на площі в перший день показів і вибиті вікна від КАБа на другий. Директор Дмитро Некрасов публічно описував ліквідацію наслідків просто між спектаклями.
Площа, яка лишається робочою
13 квітня 2025 року два «Іскандери» вдарили по Петропавлівській, у кварталі від театру. Вибухова хвиля вибила вікна й двері, посікла фасади. Енциклопедія ВУЕ прямо фіксує потребу відновлювальних робіт. 25 вересня 2026-го театр усе одно відкрив 94-й сезон, а вже наступного дня близький удар керованою авіабомбою знову виніс шибки фойє, майстерень і малої сцени. Покази не згорнули.
Театральна площа Суми сьогодні — це не листівка з ідеальними струменями, а місце, де білий театр, бронзовий крок Щепкіна і тиха алея тримають центр міста навіть тоді, коли скло знову в дерев’яних щитах.
Хто приїде вперше, побачить саме цю подвійність: радянська вісь 1980 року, фарфор і дуб у фойє, лави після ремонту 2020-го, і дуже сумський спосіб не віддавати площу тиші. Квиток, музей поруч або просто коло навколо пам’ятника закривають візит краще за будь-який парадний опис.
