На п’ятому році повномасштабної війни питання «як вона закінчиться» вже не звучить як абстрактна дискусія. Лінія зіткнення майже не рухається, втрати Росії сягають понад 1,6 мільйона осіб за українськими оцінками, а переговори в Абу-Дабі в листопаді 2026 року показали, що сторони готові говорити, але розходяться в ключових питаннях території.
Володимир Зеленський 10 листопада прямо назвав найшвидший шлях: зупинитися на нинішніх позиціях, припинити вогонь і перейти до дипломатії. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте додав, що подібні війни майже ніколи не закінчуються чистою перемогою однієї зі сторін — вони завершуються компромісом. Аналітики JPMorgan ще навесні називали найімовірнішим «фінський сценарій» з імовірністю близько 50 %.
Нижче розберемо, які варіанти справді залишилися, що вони означають на практиці та чого чекати в перші роки після припинення активних бойових дій.
Чому військова перемога вже не є реалістичним фіналом
На початку вторгнення експерти розглядали п’ять класичних способів закінчення війни: завоювання, офіційна капітуляція, капітуляція де-факто, одностороннє припинення бойових дій і переговорна угода. Міжнародний переговорник Майкл МакАртур (Kyiv Post) у липні 2026 року пояснив, чому перші три сценарії втратили актуальність.
Росія не змогла завоювати Україну. Українські сили регулярно завдають ударів по нафтопереробних заводах і військових об’єктах у глибині російської території, а російський наступ 2026 року виявився найслабшим із 2022-го. За даними Institute for the Study of War, чистий приріст контрольованої Росією території за перші десять місяців 2026 року становив лише близько 117 квадратних кілометрів — мізерна цифра порівняно з попередніми роками.
Водночас Україна не має ресурсів для повного витіснення російських військ із захоплених територій у найближчій перспективі. За оцінками DeepState та ISW, Росія контролює приблизно 19 % міжнародно визнаної території України (близько 117 тисяч квадратних кілометрів, включаючи Крим). Повне повернення цих земель військовим шляхом вимагало б зовсім іншого масштабу допомоги та втрат, яких ні Україна, ні її партнери зараз не готові прийняти.
Тому розмова змістилася з «хто переможе» на «за яких умов можна зупинити кровопролиття і зберегти життєздатну державу».
Два шляхи, які реально залишилися
МакАртур і низка інших аналітиків зводять ситуацію до двох варіантів. Перший — одностороннє рішення Росії припинити активні бойові дії та відвести сили (або хоча б заморозити лінію). Другий — переговорна угода, яка фіксує компроміс.
Зеленський у листопаді 2026-го наголошував саме на першому кроці: зупинитися там, де стоїмо, припинити вогонь і лише потім вирішувати складні питання. За його словами, це дозволить завершити гарячу фазу, зупинити загибель людей, уповільнити мобілізацію і дати економіці можливість працювати, поки тривають переговори, які можуть зайняти місяці або навіть рік.
Росія поки що тримається максималістської позиції. Під час розмов в Абу-Дабі 10–11 листопада російська делегація наполягала на передачі всього Донбасу, включно з районами, які російські війська так і не захопили (зокрема Кramatorsk, Sloviansk та інші укріплені міста). Володимир Путін відкидав ідею демілітаризованої зони і вимагав визнання «державного кордону» по лінії чотирьох анексованих областей.
Прогрес був лише в гуманітарних питаннях — зокрема, домовилися про новий обмін полоненими. Територіальні та безпекові розбіжності залишилися майже незмінними.
Що означає «фінська модель» і чому її називають базовою
У травневому звіті JPMorgan Chase «Ukraine Endgame: The Path to an Imperfect Peace» аналітики оцінили п’ять сценаріїв. Найвищу ймовірність — близько 50 % — отримав так званий фінський сценарій. За ним Україна поступається частиною території (орієнтовно 20 %), зберігає суверенітет, власну армію і прозахідний курс, але формально приймає певний ступінь нейтралітету або обмежень на військову потужність. Членство в НАТО в найближчі роки малоймовірне, натомість можлива поступова інтеграція в ЄС.
Аналогія з Фінляндією після Другої світової війни не ідеальна: тоді країна втратила близько 10 % території, але зберегла демократію, ринкову економіку і західну орієнтацію, уникаючи прямої конфронтації. Для України це означатиме болісний, але не фатальний результат — держава залишається, армія не розформовується, а вектор розвитку не змінюється на російський.
Інші варіанти JPMorgan оцінював так: грузинський сценарій (заморожений конфлікт зі втратою суб’єктності та поступовим поверненням у російську орбіту) — 30 %, ізраїльський (постійна війна з сильною власною армією і підтримкою США без формального членства в альянсі) — 10 %, південнокорейський (міцні американські гарантії і присутність іноземних сил) і білоруський (втрата незалежності) — по 5 %.
Ці цифри — не прогноз, а оцінка ймовірностей на основі поточних обмежень: ресурсів, політичної волі партнерів і здатності сторін продовжувати війну на виснаження.
Лінія зіткнення сьогодні: що вже контролює Росія
Станом на середину листопада 2026 року Росія утримує майже всю Луганську область, близько 80 % Донецької, приблизно 76 % Запорізької і 72 % Херсонської. Під контролем України залишаються значні частини «фортечного поясу» на Донбасі — зокрема райони Краматорська, Слов’янська, Костянтинівки. Саме ці території Росія вимагає «передати» без бою.
Чистий територіальний приріст Росії в 2026 році мінімальний. Українські удари дронами і далекобійними засобами компенсують російські локальні просування. Тому пропозиція «зупинитися на нинішній лінії» виглядає для Києва більш прийнятною, ніж повна відмова від незайнятих районів чотирьох областей.
| Сценарій | Орієнтовна ймовірність (JPMorgan, травень 2026) | Територія | Безпека і суверенітет |
|---|---|---|---|
| Фінський | ~50 % | Втрата близько 20 % | Суверенітет, армія, прозахідний курс збережені; НАТО малоймовірне найближчим часом |
| Грузинський | ~30 % | Часткова втрата | Обмежена суб’єктність, ризик дрейфу до Росії |
| Ізраїльський | ~10 % | Поточна лінія або близька | Сильна власна армія, довготривала підтримка без формального альянсу |
| Південнокорейський | ~5 % | Заморозка по лінії | Міцні гарантії США, можлива присутність сил |
| Білоруський | ~5 % | Повна або майже повна | Втрата незалежності |
Джерело: звіт JPMorgan Chase Center for Geopolitics, травень 2026 року. Оцінки відображають тодішні умови і можуть змінюватися залежно від ходу переговорів і поля бою.
Гарантії безпеки після припинення вогню
Навіть якщо вогонь зупиниться по нинішній лінії, головне питання — як не допустити нової агресії через рік чи два. Зеленський неодноразово наголошував, що без надійних гарантій будь-яка угода залишатиметься крихкою. Росія категорично проти присутності іноземних військ і вимагає обмеження української армії.
Реалістичні варіанти, які обговорюються, включають:
- довгострокові двосторонні угоди з окремими країнами (США, європейські держави) про військову допомогу в разі нового нападу;
- посилення власного оборонного потенціалу України — виробництво зброї, укріплення кордону, розвиток дронів і ППО;
- економічну інтеграцію з ЄС як додатковий стримуючий фактор;
- моніторингову місію (але її мандат і склад досі не узгоджені).
Марк Рютте попереджав, що після закінчення війни в Україні Росія матиме велику армію, яка шукатиме застосування. Тому навіть заморожений конфлікт не означатиме повного спокою для Європи.
Що зміниться для звичайних українців у перші роки
Припинення гарячої фази не означає миттєвого повернення до життя 2021 року. У реальних кейсах подібних конфліктів (Корея після 1953-го, низка заморожених конфліктів на пострадянському просторі) перші 1–3 роки проходять у режимі «військового спокою»:
- мобілізація сповільнюється або частково згортається, але армія залишається великою;
- економіка отримує шанс на відновлення, проте відбудова зруйнованої інфраструктури триває роками і залежить від зовнішнього фінансування;
- частина людей повертається з-за кордону, але демографічні втрати залишаються;
- ризик обстрілів і диверсій не зникає повністю, особливо в прифронтових регіонах;
- питання окупованих територій і людей, які там залишилися, стає довготривалим.
Зеленський підкреслював саме цей практичний бік: коли вогонь зупиняється, економіка починає працювати, а люди перестають гинути щодня. Це не ідеальний мир, але це вже інший режим життя порівняно з постійними повітряними тривогами і мобілізацією.
Типові помилки в очікуваннях
Багато хто стикається з ситуацією, коли очікування формуються або надто оптимістичними заявами, або катастрофічними сценаріями. Найпоширеніші помилки:
- очікування повного військового повернення всіх територій, включно з Кримом, у найближчі 1–2 роки;
- упевненість, що членство в НАТО прийде одразу після припинення вогню;
- переконання, що Росія «ось-ось» вичерпає ресурси і просто відступить без будь-яких поступок;
- недооцінка ризику замороженого конфлікту, який може тривати десятиліттями.
Ці очікування небезпечні тим, що створюють розчарування і політичну турбулентність саме тоді, коли потрібна стійкість для відбудови і зміцнення оборони.
Перші три роки після закінчення активних боїв: практичний погляд
Якщо гаряча фаза завершиться припиненням вогню по нинішній лінії, найбільш імовірна послідовність виглядає так. У перші місяці — стабілізація фронту, обміни полоненими, часткове повернення цивільних у відносно безпечні райони. Протягом першого року — переговори щодо статусу лінії, мандату моніторингу, обмежень на озброєння і початку економічної відбудови. На другий-третій рік — поступове згортання надзвичайних режимів, відновлення виробництва, інтеграція ветеранів і робота над довгостроковими гарантіями безпеки.
Повне політичне врегулювання, визнання кордонів і нормалізація відносин, якщо й настане, то значно пізніше і залежатиме від зміни обставин у Росії та стійкості європейської підтримки України. Доти країна житиме в режимі «озброєного миру» — з сильною армією, західним курсом і постійною готовністю до ескалації.
Саме такий результат зараз виглядає найреальнішим із тих, які дозволяють Україні зберегти державу, армію і можливість розвиватися. Він далекий від ідеального, але він зупиняє щоденну загибель людей і дає шанс на відновлення. Решта залежить від того, наскільки твердими будуть гарантії і наскільки швидко Україна зможе зміцнити власну обороноздатність і економіку.