Захарія Керстюк — протоієрей Української православної церкви Московського патріархату, колишній речник Чернігівської єпархії, місіонер на Близькому Сході та публічна фігура, яку роками пов’язували з допомогою безпритульним на київському вокзалі. Його ім’я спливає у звітах про гуманітарні місії в Лівії, у наукових текстах про християн після Арабської весни і в гучних медіаісторіях 2020 та 2022 років.
Повна світська форма імені — Керстюк Захарій Васильович. У 2021 році він захистив дисертацію доктора філософії з богослов’я. Паралельно вів сторінку bezdomnie.ua, яка на піку мала сотні тисяч підписників, продавав власні речі, щоб годувати людей на вокзалі, і водночас опинявся в епіцентрі звинувачень у маніпуляціях і проросійських наративах.
Образ цієї людини не зводиться ні до «святого волонтера», ні до «пропагандиста в рясі». Він складається з конкретних епізодів: служба при посольстві в Триполі, візити до полонених українців у Лівії, нічні роздачі їжі в Києві, раптова відмова від власних заяв у справі Олексія Кучапіна і зникнення великої інстаграм-спільноти після публікацій українських медіа.
Церковна служба, Чернігів і Близький Схід
Захарія Керстюк тривалий час був кліриком Київської єпархії УПЦ МП і керував пресслужбою Чернігівської єпархії. У відкритих матеріалах його також згадують як клірика храму святителя Спиридона Триміфунтського. Пізніше його направили настоятелем храму святого апостола Андрія Первозванного при українському посольстві в Триполі.
Саме лівійський період став одним із найпомітніших у його біографії. Під час громадянської війни він відвідував українців, білорусів і росіян, яких утримували як полонених після падіння режиму Каддафі. У публікаціях тих років священник описував умови утримання, вік затриманих, їхній стан здоров’я і спроби організувати богослужіння навіть під обстрілами. Пізніше він служив в Іспанії і працював у відділі зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП.
Окрему лінію становлять поїздки до Сирії, Лівану, Іраку та Ірану, участь у заходах, пов’язаних з Імператорським православним палестинським товариством і комітетами солідарності з Лівією та Сирією. Частина українських аналітиків трактує цю активність як гуманітарно-церковну. Інші джерела, зокрема матеріали «Інформаційного спротиву» та окремі публіцистичні розслідування, бачать у ній політичний слід і зв’язок із російськими структурами впливу. Прямих судових рішень на цю тему немає, тож залишаються дві паралельні версії однієї біографії.
У 2013 році Керстюка згадували як виконувача обов’язків секретаря представництва Московського патріарха при патріарху Великої Антиохії в Дамаску — посада, яка сама по собі пояснює, чому його ім’я так часто з’являється в ближньосхідному контексті.
Наукова робота: християни після Арабської весни
30 серпня 2021 року Захарій Васильович Керстюк захистив дисертацію доктора філософії зі спеціальності 041 «Богослов’я» у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Тема — «Становище християн Близького Сходу в період та після Арабської весни». Базова освіта здобувача в обліковій картці зазначена як релігієзнавство.
Тема виглядає логічним продовженням його практичного досвіду: роки в Лівії й Сирії дали не лише пастирські історії, а й матеріал для академічного тексту про переслідування, міграцію громад і зміну статусу християнських меншин після хвилі повстань початку 2010-х. Саме ця дисертація робить його не лише публічним священником, а й формально підготовленим дослідником регіону, про який він говорив у проповідях і інтерв’ю.
Вокзал, безпритульні й сторінка bezdomnie.ua
У інтерв’ю 2021 року Керстюк розповідав, що вже близько одинадцяти років годує людей на київському залізничному вокзалі. Він називав себе радше філантропом, ніж волонтером, наголошував, що допомога йде з власних коштів, і вів анонімну інстаграм-сторінку bezdomnie.ua. На той момент вона мала понад 70 тисяч підписників; пізніше, навесні 2022-го, медіа писали вже про понад 500 тисяч.
У січні 2021-го, після сильних морозів, священник публічно сперечався з офіційною статистикою загиблих від переохолодження. Міська влада говорила про 17 смертей. Він наводив інші цифри, зібрані зі слів самих безхатченків, і стверджував, що пункти обігріву фізично не вміщують навіть частини тих, хто ночує під мостами, у колекторах і недобудовах. Того ж періоду він продавав особисті речі — куртку, унти, скрипку — щоб продовжувати роздачі їжі та медичну допомогу на вокзалі.
Перед списком варто зафіксувати, чим саме ця діяльність відрізнялася від класичного церковного соціального служіння.
- Регулярні нічні й ранкові роздачі їжі безпосередньо на перонах і в периметрі вокзалу, а не лише в храмі чи притулку.
- Публічна критика поліції за розгони волонтерів і затримання людей без житла — з відео, які він сам викладав.
- Велика цифрова аудиторія, яка збиралася не навколо парафії, а навколо візуального щоденника біди: брудні руки, обморожені ноги, імена, які зникають за одну зиму.
- Поєднання допомоги з жорсткими оцінками міської інфраструктури обігріву й «рабства» на вокзалі, як він це формулював в інтерв’ю OBOZ.UA.
Така модель давала видимість і довіру. Вона ж потім стала причиною найбільшого інформаційного удару по його репутації.
Справа Олексія Кучапіна: заява і відмова від неї
У липні 2020 року в орендованій київській квартирі знайшли мертвим Олексія Кучапіна — керівника організації «Дім милосердя», яка опікувалася безпритульними. Судово-медична експертиза не виявила ознак насильницької смерті; у помешканні були таблетки й записка. Захарія Керстюк одним із перших заявив, що друга вбили, що поліція тиснула на волонтерів і що смерть треба розслідувати як убивство.
За кілька днів він опублікував заяву протилежного змісту. Назвав свою участь «ганебною», написав, що ніколи не допомагав безхатченкам на вокзалі, не знає, що таке «Дім милосердя», і не був другом покійного. Додав, що приймає версію поліції, родичів і церкви. У наступних дописах з’явилося фото руки в гіпсі й згадка про зламані ребра, ногу та «не найкращу фізичну форму». Тиск з боку влади чи церкви він заперечував.
Цей розворот став ключовим для всіх подальших оцінок постаті: людина, яка вміла швидко збирати увагу навколо чужої біди, так само швидко прибрала себе з історії, яку сама ж розкрутила.
2022 рік: благодійність і політичні наративи
Після повномасштабного вторгнення сторінка bezdomnie.ua, за оцінками Detector Media, Glavcom та інших українських видань, почала наповнюватися текстами, які критики назвали проросійськими. Серед прикладів — нагнітання теми можливого вторгнення румунських військ у Молдову й окупації Придністров’я, а також публікації, де «люди у вишиванках» протиставлялися безхатченкам. Сторінку згодом видалили адміністратори.
Блогери, серед яких був і Сергій Притула (раніше він допомагав Керстюку з гуманітарними вантажами на Донбас), публічно дистанціювалися. Сам священник говорив про погрози й згортання публічної активності. Паралельно існував телеграм-канал «ЧеLOVЕчность» і закрита згодом сторінка у Facebook.
| Період | Публічний образ | Що фіксували джерела |
|---|---|---|
| до 2014 | місіонер УПЦ МП у Лівії та Сирії | служба при посольстві, візити до полонених, публікації на pravmir.ru |
| 2014–2021 | волонтер і «голос вокзалу» | роздачі їжі, продаж особистих речей, інтерв’ю OBOZ.UA, сторінка bezdomnie.ua |
| липень 2020 | автор версії про вбивство Кучапіна | спочатку звинувачення поліції, потім повна відмова від слів і згадка про травми |
| весна–літо 2022 | об’єкт журналістських розслідувань | звинувачення в проросійських наративах під прикриттям благодійності, видалення Instagram |
Дані таблиці зібрані з публікацій українських медіа 2020–2022 років та облікової картки дисертації на uacademic.info.
Що відомо про нього зараз
Після 2022 року Захарія Керстюк майже зник із великих новинних стрічок. Велика інстаграм-спільнота більше не працює в попередньому вигляді. Наприкінці серпня 2026-го на його сторінці у Facebook з’явився допис про чергову операцію, зламане свердло в зубі та втручання на шлунково-кишковому тракті — текст людини, яка знову говорить про власне тіло як про поле випробувань.
Церковний статус у відкритих джерелах після хвилі скандалів прописаний обережно: колишній речник єпархії, клірик УПЦ МП, місіонер зі стажем. Юридичних вироків за пропаганду чи шахрайство в публічному полі немає. Залишається біографія, розірвана на кілька несумісних шарів: пастир у зоні війни, дослідник арабської весни, нічний роздавач хліба на вокзалі, автор гучної заяви, яку сам же назвав ганебною, і адміністратор сторінки, яку українські журналісти розібрали як приклад маскування політики під милосердя.
Для читача, який шукає просту відповідь «герой чи ворог», ця історія незручна. Вона показує, як соціальна робота, церковна ієрархія, особиста харизма і велика аудиторія можуть існувати в одній людині — і як швидко довіра розсипається, коли слова починають суперечити попереднім словам. Захарія Керстюк лишається фігурою, яку варто знати не за одним заголовком, а за послідовністю фактів, які він сам залишив у мережі й які потім спростував.
