Село Грабовське Сумська область стоїть на правому березі річки Санок майже впритул до державного кордону з Росією — відстань до нього вимірюється сотнями метрів, а не кілометрами. Колишня назва Пушкарне трималася до 1964 року, коли населений пункт перейменували на честь уродженця цих країв — поета Павла Грабовського. Сьогодні це частина Краснопільської селищної громади Сумського району, де мирне життя давно змінилося на обстріли, евакуації та примусові депортації.
Засноване в 1682 році, село пережило зростання населення до кількох тисяч на початку XX століття, радянську колективізацію, перейменування і, зрештою, повномасштабну війну. Поштовий індекс 42450, телефонний код +380 5459, висота над рівнем моря близько 196 метрів. Від Краснопілля — приблизно 21 кілометр, від обласного центру Сум — трохи більше 60. На протилежному березі Санока лежить російське село Старосілля, а за кілька кілометрів — залізнична станція Пушкарне з колишнім пунктом контролю.
Життя тут завжди було тісно пов’язане з землею, річкою та кордоном. До повномасштабного вторгнення в селі проживало понад п’ятсот людей, працювала школа, існував музей Грабовського. З 2022 року кількість мешканців стрімко падала, а в грудні 2025 року російські війська перетнули кордон, захопили населений пункт і примусово вивезли понад півсотні цивільних, які відмовилися евакуюватися раніше. Ці події зробили Грабовське одним із символів прикордонної стійкості й одночасно трагедії Сумщини.
Географічне положення та природні особливості
Село Грабовське розташоване на правому березі річки Санок неподалік її витоків. Нижче за течією, за шість кілометрів, знаходиться російське село Почаєво Белгородської області. Сама річка невелика, проте в минулому вона визначала характер господарства й розташування хат. Середня висота місцевості — 196 метрів над рівнем моря, а за п’ять кілометрів на північ від села піднімається найвища точка Сумської області — 246,2 метра.
Адміністративно населений пункт входить до Краснопільської селищної громади Сумського району. До адміністративного центру громади та залізничної станції Краснопілля дорога становить близько 21 кілометра місцевим автошляхом і трасою Р45. За декілька кілометрів від села лежить залізнична станція Пушкарне, де раніше діяв пункт контролю в напрямку Красної Яруги. Через близькість до кордону будь-яка інфраструктура тут завжди мала подвійне значення — і господарське, і прикордонне.
Близькість до державного кордону — буквально 100–200 метрів у найближчих точках — визначала і побут, і ризики мешканців десятиліттями. Деякі господарчі споруди опинялися фактично на лінії кордону.
Історичний шлях від Пушкарного до Грабовського
Перша згадка про село датується 1682 роком під назвою Пушкарне. У XIX столітті це була казенна слобода Охтирського повіту Харківської губернії. За даними 1864 року тут мешкало 1945 осіб у 90 дворах, діяла православна церква, проводилися два щорічні ярмарки та базари. До 1914 року населення зросло до 7661 особи, а село належало до Ряснянської волості.
Радянська влада встановилася в січні 1918 року. У 1923 році виникла комуна імені Воровського, на базі якої в 1930 році створили колгосп. Під час Другої світової війни 410 жителів пішли на фронт, 220 з них загинули. На увічнення пам’яті 124 радянських воїнів, полеглих при визволенні села, встановили пам’ятник. У 1964 році, до сторіччя від дня народження поета Павла Грабовського, село перейменували на його честь.
У повоєнні десятиліття тут працювала восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека та фельдшерсько-акушерський пункт. Колгосп вирощував зернові, круп’яні культури та цукрові буряки, розвивав тваринництво. З 12 червня 2020 року село увійшло до складу Краснопільської селищної громади, а після ліквідації Краснопільського району в липні 2020-го стало частиною Сумського району.
Павло Грабовський і культурна спадщина села
Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня (30 серпня за старим стилем) 1864 року в сім’ї паламаря Арсенія Андрійовича та Ксенії Григорівни саме в слободі Пушкарне. Батько рано помер від сухот, залишивши п’ятьох дітей. Хлопець навчався в Охтирській бурсі, потім у Харківській духовній семінарії, звідки його виключили за зв’язки з народницькою організацією «Чорний переділ» і вислали під нагляд поліції до рідного села.
Подальше життя поета пройшло в арештах, засланнях у Сибіру та Тобольську, де він і помер у 1902 році від туберкульозу. Він перекладав світову поезію, писав лірику й публіцистику, закликав працювати на українському ґрунті. У селі відкрили музей і встановили пам’ятник землякові. Вулиця Грабовського з’явилася і в самому населеному пункті, і в інших містах України. Цей літературний слід залишається одним із головних культурних орієнтирів місця, навіть коли музейні зали порожніють через війну.
Інші відомі уродженці
Серед вихідців із села згадують Тимофія Кириловича Богатиря (1905–1977) — начальника Управління гідрометслужби УРСР, а також історика Сергія Олександровича Наумова (1958–2025). Їхні біографії показують, що прикордонне село давало не лише хліборобів, а й фахівців державного рівня.
Населення та господарство в різні епохи
Динаміка чисельності мешканців яскраво відображає історію краю. У 1864 році — майже дві тисячі осіб, у 1914-му — понад сім з половиною тисяч. За радянськими даними середини XX століття в селі було близько тисячі жителів і понад триста дворів. Перепис 2001 року зафіксував 724 особи, з яких 92,68 % назвали рідною мовою українську, 6,9 % — російську.
До повномасштабної війни в Грабовському проживало понад п’ятсот людей. У 2024 році староста Лариса Кремезна повідомляла, що залишилося близько 150 мешканців, серед них одна дитина. Школа працювала дистанційно й фактично закрилася. До кінця 2025 року в селі залишалося приблизно півсотні людей — переважно літніх, які письмово відмовлялися від евакуації.
| Рік | Населення | Примітки |
|---|---|---|
| 1864 | 1945 | 90 дворів, церква, ярмарки |
| 1914 | 7661 | Ряснянська волость |
| 2001 | 724 | 92,7 % українська мова |
| 2024 | ~150 | Дані старости, одна дитина |
| грудень 2025 | ~50 | Відмовилися від евакуації |
Дані зібрані з матеріалів «Історії міст і сіл Української РСР», перепису 2001 року та повідомлень Суспільне Суми та Сумської ОВА. Господарство традиційно базувалося на зернових, буряках і тваринництві. Існувало ТОВ «Грабовське», зареєстроване ще у 2000 році, що займалося вирощуванням зернових і олійних. Війна зупинила більшість економічної активності.
Прикордонне життя та події 2022–2026 років
З перших місяців повномасштабного вторгнення село опинилося під постійними обстрілами. У червні, липні та серпні 2024 року фіксували вибухи артилерії та мінометів. Староста неодноразово розповідала, що дрони літають «як у себе вдома», а деякі будинки стоять фактично на нулі. Люди похилого віку залишалися, бо не хотіли залишати господарство й рідні стіни.
У ніч на 20 грудня 2025 року російські війська перетнули кордон і зайшли в Грабовське. Понад 50 цивільних — переважно літніх людей, серед них особи старші за 80 років — були примусово вивезені на територію Росії. Офіційні джерела, зокрема Генштаб ЗСУ та омбудсман Дмитро Лубінець, підтвердили депортацію. Частину людей пізніше повернули. У селі на той момент не залишилося тих, хто погодився на евакуацію раніше; усі присутні письмово відмовилися виїжджати.
Після захоплення російські сили закріплювалися, дистанційно мінували підступи. Українські підрозділи вели бої, намагаючись витіснити противника. Станом на кінець грудня 2025 року в населеному пункті перебувало близько сотні російських військових, які не змогли суттєво просунутися далі на захід — до сусіднього Рясного залишилося кілька кілометрів. У 2026 році ситуація на цій ділянці кордону залишалася напруженою: противник контролював прикордонну смугу, але глибше вглиб області прорватися не вдавалося. Вікіпедія фіксує населення села як нуль осіб після цих подій.
- До війни школа навчала до 50 дітей, працювала гімназія.
- У 2024 році заклад закрили через брак фінансування та відсутність учнів.
- Музей Павла Грабовського та пам’ятник залишилися символами, але доступ до них ускладнений.
- Евакуаційні заходи на прикордонні Сумщини тривали регулярно з 2023 року; значна частина мешканців відмовлялася виїжджати письмово.
Ці факти підкреслюють, наскільки тісно повсякденне життя села було пов’язане з безпековою ситуацією. Ті, хто залишився, ризикували не лише обстрілами, а й примусовим вивезенням.
Сучасний статус і що варто знати мешканцям та дослідникам
Станом на осінь 2026 року село Грабовське залишається прикордонним пунктом, де бойові дії та контроль території змінюються залежно від оперативної обстановки. Офіційні українські джерела фіксують, що російські сили не змогли розширити зону контролю далі кількох кілометрів від кордону на цій ділянці. Для тих, хто цікавиться історією літератури, місце народження Грабовського зберігає значення навіть у воєнний час. Для практичних потреб — поштовий індекс 42450, код КАТОТТГ UA59080090110016726, адреса колишньої сільської ради вказувалася як вулиця Грабовського, 11.
Дослідники можуть звертатися до матеріалів «Історії міст і сіл Української РСР» (том Сумська область), даних перепису 2001 року на сайті Верховної Ради та сучасних репортажів Суспільне Суми. Координати села — приблизно 50°41′56″ північної широти та 35°27′8″ східної довготи. Будь-яке відвідування чи збір інформації на місці зараз залежить від безпекової ситуації та дозволів військових адміністрацій. Історія Пушкарного-Грабовського продовжується в умовах війни, де літературна спадщина поета і прикордонна реальність існують поряд.
