На березі ставка в селі Кияниця, що лежить за кілька десятків кілометрів від Сум і зовсім поруч із кордоном, піднімався палац, який колись втілював амбіції цукрових королів Слобожанщини. Двоповерхова будівля з витонченою вежею, оточена старим парком із гінкго та віковими дубами, стала символом розквіту родини Ліщинських, які отримали цей маєток за заповітом Івана Харитоненка. Сьогодні цей комплекс пам’ятають як одну з найяскравіших перлин садибного будівництва краю, хоча його доля склалася драматично.
Маєток Ліщинських у Кияниці поєднував розкіш палацу з потужним цукровим виробництвом і ландшафтним парком площею майже 56 гектарів. Збудований у 1890 році, він пережив революції, війни та радянську епоху, коли в стінах розміщували музичну школу і всесоюзну турбазу, аж доки в квітні 2026 року російські обстріли завдали йому критичних пошкоджень. Історія цього місця — це історія підприємництва, родинних зв’язків і крихкості культурної спадщини.
Попри руйнування, парк із понад сотнею видів дерев і ставок зберігають сліди колишньої величі, а сама садиба залишається важливим свідченням життя цукрозаводчиків кінця XIX — початку XX століття.
Від хутора Савичів до імперії Харитоненка
Ще в середині XVIII століття хутір Кияниця належав Антоновим, а пізніше перейшов до знатного роду Савичів, які володіли багатьма маєтками на Сумщині. Після скасування кріпацтва їхні володіння зменшилися, і в 1865 році місцевий поміщик продав землі разом із цегельним заводом і винокурнею сумському підприємцю Івану Герасимовичу Харитоненку. Наступного року тут з’явився перший бурякоцукровий завод «цукрового короля» — сучасний на той час об’єкт, який дав роботу сотням людей і став початком великої імперії.
Харитоненко активно розширював господарство, а ближче до кінця життя замовив проєкт розкішного будинку. У 1890 році на березі ставка виросла двоповерхова будівля з вежею, схожа на його московський особняк на Софійській набережній. Архітектором московського проєкту був Василь Герасимович Залеський, і саме цей досвід, за більшістю джерел, вплинув на вигляд кияницької садиби. Палац поєднував риси неоренесансу зі стриманим декором, ризалітами, портиком і балюстрадами, які м’яко відбивалися у воді ставка.
10 листопада 1891 року, за кілька тижнів до смерті, Харитоненко склав заповіт. У ньому він передавав Кияницю з орними землями, сіножатями, цукровим заводом і всім майном своїй племінниці Марії Матвіївні Ліщинській, дружині сумського купця другої гільдії. Ліси мали перейти до неї лише після угоди з сином Харитоненка Павлом, або ж залишитися в родині. Цей документ, який цитують дослідники, став поворотним моментом для садиби.
Розквіт під керівництвом Ліщинських
Марія була пов’язана з родиною через шлюб: сам Харитоненко одружився в 1852 році з Наталією Максимівною Ліщинською, а її брат Микола Йосипович став чоловіком Марії. Після отримання спадщини подружжя активно розвивало господарство. Микола, який добре розумівся на агрономії та виробництві, розширив завод, придбав у 1893 році Юнаківський маєток, а пізніше — землі в Хотіні. На заводі працювали сотні робітників, діяли лікарня, школа, а продукція — білий і жовтий цукор — успішно представлялася на виставках.
Саме Ліщинські перетворили садибу на справжній палац із приблизно сорока кімнатами. Збереглися спогади сучасників про білий зал на двісті осіб, бібліотеку, більярдну, обшиту крокодиловою шкірою, і зимовий сад із рідкісними рослинами, фонтаном і електричним освітленням. З їдальні відкривалися двері в цей сад, а обслуговували гостей лакеї в білих рукавичках. Родина захоплювалася автомобілями: вони володіли кількома машинами, брали участь у пробігах і були членами автомобільних клубів. Деякі дослідники припускають, що саме тут з’явився один із перших автомобілів Харківської губернії, хоча точних документів бракує.
Микола Ліщинський отримав орден Станіслава III ступеня і разом із родиною — статус спадкових почесних громадян. Він помер у липні 1914 року у віці 69 років. Син Іван Миколайович, активний автомобіліст, пішов з життя в 1919-му від іспанки. Революційні події принесли погроми: селяни розібрали меблі та майно, а коштовності, за оцінками, зникли без сліду.
Архітектура і парк: діалог із ландшафтом
Палац стояв у західній частині села на березі ставка, утвореного на річці Олешні. Двоповерховий об’єм із триповерховою вежею з тильного боку, ризалітом і вхідним портиком створював асиметричну, але цілісну композицію. Стіни першого поверху прикрашав рельєфний руст, вікна мали однакові пропорції, а балюстради й фронтони з волютами додавали легкості. З протилежного берега ставка будівля виглядала особливо романтично — ніби корабель, що відпливає в парк.
Навколо розкинувся Кияницький парк площею 55,7 гектара — пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Його заклали на основі старого кленово-липово-дубового лісу з дубами віком 250–300 років і більше. Тут зростає понад 100 видів дерев і чагарників: платани, гінкго дволопатеве, сріблясті ялини, сосни Веймутова, клени, липи. Є екзоти віком понад 140 років — ялівець віргінський, платан західний. Парк поєднує регулярну частину перед палацом із ландшафтною зоною, має арочний цегляний міст через яр і зберіг елементи колишнього планування.
З 1960 року парк охороняється як природний об’єкт, а з 1990-го має статус загальнодержавної пам’ятки. Сумський національний аграрний університет, якому належить комплекс із 2000 року, раніше проводив часткову реставрацію і планував туристичні маршрути.
Радянська доба і шлях до 2026 року
Після націоналізації цукрової промисловості в 1919 році завод перейшов під контроль держави, а садибу використовували по-різному. У палаці розміщували музичну школу, а потім — турбазу всесоюзного значення «Кияниця». Планування кімнат змінили під номери, але стіни й фасади вціліли. У 1979 році садибно-парковий ансамбль визнали пам’яткою архітектури державного значення. Пізніше будівля перейшла на баланс аграрного університету, де проводили окремі роботи з підтримки.
До початку повномасштабної війни комплекс залишався місцем для прогулянок, весільних фотосесій і локальних екскурсій, хоча стан будівлі вже був аварійним. Близькість до кордону — близько 15–20 кілометрів — зробила його вразливим. 9 квітня 2026 року російські обстріли завдали критичних пошкоджень: постраждали палац площею понад 3000 квадратних метрів, господарський корпус і їдальний флігель. Дах і другий поверх палацу були зруйновані, декоративні елементи фасадів — частково втрачені, хоча несучі стіни місцями вціліли. Територія стала зоною активних бойових дій і примусової евакуації, тож відновлення наразі неможливе.
Цікаві факти про маєток Ліщинських
- Палац мав близько 40 кімнат, серед яких білий зал на 200 осіб і більярдна з крокодиловою шкірою — деталь, яку згадували сучасники в спогадах.
- У парку росте гінкго дволопатеве — «живий викопний» вид, кілька екземплярів якого висадили ще наприкінці XIX століття.
- Родина Ліщинських активно цікавилася автомобілями і, за деякими версіями, однією з перших у губернії мала власний автопарк, беручи участь у пробігах.
- Завод у Кияниці став першим великим цукровим підприємством Харитоненка і дав старт його «цукровій імперії».
- У 1979 році комплекс отримав статус пам’ятки архітектури державного значення, а парк — охорону як об’єкт садово-паркового мистецтва.
Ці деталі показують, наскільки садиба поєднувала практичний бізнес із прагненням до краси й технічного прогресу свого часу.
Ключові етапи історії
Щоб краще побачити хронологію змін, варто зіставити основні події, які формували долю маєтку.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1865–1866 | Купівля земель Харитоненком і будівництво цукрового заводу | Початок промислового розвитку хутора |
| 1890 | Зведення палацу | Поява архітектурної домінанти садиби |
| 1891 | Заповіт і перехід до Ліщинських | Новий етап господарювання та розквіту |
| 1914–1919 | Смерть Миколи та Івана Ліщинських, революційні погроми | Кінець приватного володіння |
| 1979 | Визнання пам’яткою архітектури | Офіційний охоронний статус |
| 2026 | Критичні пошкодження від обстрілів | Загроза повного знищення комплексу |
Дані зібрані на основі матеріалів Сумського історичного порталу та публікацій про пам’ятки Сумщини.
Як дістатися і що варто знати сьогодні
Кияниця розташована в Сумському районі, приблизно за 30 кілометрів на північ від обласного центру, на дорозі в бік кордону. Адреса садиби — вулиця Лісова, 1. Координати палацу — близько 51.0726° N, 34.9074° E. До війни вхід на територію був відкритим, а відвідування — безкоштовним, хоча інфраструктури майже не було. Зараз через бойові дії та евакуацію будь-який візит неможливий і небезпечний.
Парк і ставок залишаються цінними природними об’єктами навіть у пошкодженому стані. Якщо ситуація дозволить, фахівці рекомендують зафіксувати вцілілі елементи, захистити стіни від опадів і згодом відновлювати за фотографіями та обмірами. Маєток Ліщинських у Кияниці — це не лише історія однієї родини, а й приклад того, як промисловий успіх народжував архітектурну красу, яку тепер доводиться захищати вже від прямого знищення.
Саме поєднання палацу, старого парку і промислового минулого робить Кияницю унікальним місцем на карті Слобожанщини — місцем, де можна було побачити, як цукровий бізнес перетворювався на ландшафт і архітектуру.
