Віктор Борисович Ладуха понад вісім років очолював Буринську міську територіальну громаду Сумської області — одну з найбільших на півночі області після реформи децентралізації. Народився 24 листопада 1969 року в селі Слобода, помер уночі 8 жовтня 2026 року на 57-му році життя.
Його шлях від фермера до міського голови типовий для багатьох місцевих очільників: спочатку власне господарство, потім депутатство, сільська рада, районна адміністрація і зрештою керівництво об’єднаною громадою. Водночас з квітня 2022 року проти нього тривало кримінальне провадження за підозрою в колабораційній діяльності під час короткої окупації Бурині навесні 2022-го.
Справа не дійшла до вироку. На момент смерті суд перебував на стадії дослідження доказів, а сам Ладуха напередодні не з’явився на засідання через стан здоров’я.
Коріння в Слободі та початок самостійного життя
Віктор Ладуха народився в селі Слобода Буринського району (нині — Буринська громада). У 1987 році закінчив Першотравневу середню школу. Відкритих даних про вищу освіту у публічних джерелах немає — офіційна біографія на сайті Буринської міської ради також її не вказує.
З 1993 року він почав займатися сільським господарством. Разом із родиною заснував і очолив селянське (фермерське) господарство «Ладуха В.Б.». З 2007 по 2010 рік за сумісництвом керував ще одним господарством — «Едельвейс-2007». Ці підприємства стали основою сімейного бізнесу, який згодом активно розвивали дружина та діти.
У 2005–2010 роках Ладуха обирався депутатом Буринської районної ради п’ятого скликання. У 2010 році виграв вибори сільського голови Слободи серед семи кандидатів і працював на цій посаді до 2014 року. Того ж року розпорядженням Президента України його призначили головою Буринської районної державної адміністрації.
Формування громади та два терміни на посаді міського голови
Після роботи в районній адміністрації Ладуха повернувся до фермерства: у 2015–2017 роках був комерційним директором господарства «Ладуха В.Б.» і за сумісництвом директором «Едельвейс-2007». Паралельно з 2015 по 2017 рік був депутатом Сумської обласної ради сьомого скликання від партії «Батьківщина».
У листопаді 2017 року його обрали першим головою новоствореної Буринської міської об’єднаної територіальної громади. На місцевих виборах 25 жовтня 2020 року переобрали з результатом 52 % голосів. Громада об’єднала кілька десятків населених пунктів, і Ладуха керував нею до самої смерті.
За даними сайту міської ради, з 2014 року він надавав волонтерську допомогу підрозділам Збройних Сил України та силам спеціальних операцій — як у місцях постійної дислокації, так і безпосередньо на Донеччині та Луганщині. Також був співзасновником громадської організації «Буринське районне громадське об’єднання “Майдан”» і ініціатором та меценатом будівництва Храму Віри, Надії, Любові та матері їх Софії УПЦ Київського патріархату в Бурині. У 2014 році отримав медаль «За жертовність і любов до України» від УПЦ КП, у 2018-му — орден Святого Юрія Переможця.
| Період | Посада / діяльність |
|---|---|
| 1993–2010 | Засновник і директор СФГ «Ладуха В.Б.» |
| 2007–2010 | Директор ФГ «Едельвейс-2007» (за сумісництвом) |
| 2005–2010 | Депутат Буринської районної ради |
| 2010–2014 | Слобідський сільський голова |
| 2014 | Голова Буринської районної державної адміністрації |
| 2015–2017 | Депутат Сумської обласної ради («Батьківщина»), комерційний директор господарств |
| Листопад 2017 – жовтень 2026 | Голова Буринської міської територіальної громади |
Дані зібрані з офіційної біографії на сайті Буринської міської ради та відкритих джерел.
Окупація Бурині навесні 2022 року
Буринь опинилася під контролем російських військ уже 24 лютого 2022 року — через кілька годин після прориву кордону. Колони техніки проходили через місто у напрямку Києва протягом більше місяця. Звільнення відбулося на початку квітня. За цей час місцева влада, за свідченнями мешканців і публікацій того періоду, намагалася підтримувати роботу комунальних служб, забезпечувати людей продуктами та організовувати виплати пенсій.
30 квітня 2022 року Офіс генерального прокурора повідомив про підозру Ладусі, його заступнику Євгену Базимі та депутату міської ради Олександру Гудименку. Їм інкримінували ч. 4 та ч. 6 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність). За версією слідства, під час окупації з 24 лютого по 3 квітня 2022 року вони добровільно співпрацювали з російськими військовими: передавали паливно-мастильні матеріали, надавали приміщення фермерських господарств для розміщення особового складу, постачали продукти та предмети побуту, а також вели інформаційну діяльність на підтримку дій держави-агресора.
Сам Ладуха і його оточення називали звинувачення політично вмотивованими. Вони стверджували, що міський голова залишався в громаді весь час окупації, записував відеозвернення з патріотичними заявами і після звільнення звертався до СБУ щодо можливих колаборантів серед місцевих посадовців. Частина місцевих ЗМІ того часу також писала про конфлікт голови з частиною депутатів.
Судовий процес і стан справи на момент смерті
Кримінальне провадження внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань 5 квітня 2022 року. Ладуху затримали, спочатку обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, пізніше замінили на домашній арешт. Він продовжував виконувати обов’язки голови громади.
Справу розглядав Конотопський міськрайонний суд. У 2023 році Буринський районний суд повернув обвинувальний акт прокурору через недоліки формулювання, але апеляційний суд скасував це рішення. Станом на осінь 2025 року процес тривав на стадії дослідження доказів. 7 жовтня 2026 року Ладуха не з’явився на засідання — адвокат заявив про стан здоров’я. Засідання перенесли. Наступного дня, вночі 8 жовтня, він помер.
На момент смерті вирок не був винесений. Максимальне покарання за інкримінованими частинами статті — до 12 років позбавлення волі з обмеженням права обіймати посади до 15 років. Справа залишалася відкритою.
Майновий стан родини за деклараціями
За даними відкритих джерел (YouControl, OpenDataBot), родина Ладухи володіє значними земельними активами. Сам Віктор декларував десятки ділянок загальною площею близько 500 гектарів плюс право постійного користування великими площами. Дружина Оксана Вікторівна, дочка Вероніка та син Віталій мають частки у фермерських господарствах і тисячі гектарів землі в сукупності.
Доходи родини в останні роки суттєво зросли. За деклараціями, сумарний дохід сім’ї в 2025 році перевищував 16,8 млн грн (значна частина — від підприємницької діяльності дружини та дивідендів). Раніше цифри були нижчими: у 2023 році — близько 6 млн грн, у 2022-му — понад 3,6 млн грн. Офіційна зарплата міського голови становила меншу частку цих сум.
Серед майна — житлові та нежитлові приміщення, автомобілі (частина орендована у власних господарств), рахунки в банках. Дані про майно публікувалися в щорічних електронних деклараціях.
Смерть і реакція громади
Про смерть Віктора Ладухи вночі 8 жовтня 2026 року першим повідомив міський голова Конотопа Артем Семеніхін. Інформацію підтвердили в Буринській міській раді. У заяві ради його називали «керівником і господарником, людиною слова та відповідальності», для якої громада «ніколи не була просто посадою». Підкреслювали, що за посадою залишалася родина — він був сином, чоловіком і батьком.
Причину смерті офіційно не називали. Асоціація міст України висловила співчуття родині та колективу ради. На момент публікації (листопад 2026 року) інформація про поховання та подальші процедури щодо посади голови громади в відкритих джерелах була обмеженою.
Буринська громада залишається прикордонною. Після 2022 року вона періодично потрапляла під обстріли, а місцева влада продовжувала працювати в умовах війни — зокрема, підтримуючи ЗСУ (за повідомленнями місцевих видань, громада передавала дрони та іншу допомогу). Смерть очільника на тлі незавершеного судового процесу залишила відкритими питання і щодо оцінки подій 2022 року, і щодо подальшого управління громадою.
Історія Віктора Ладухи — це одночасно приклад типової кар’єри місцевого аграрія-політика та ілюстрація того, наскільки складними стали правові оцінки поведінки посадовців під час короткої окупації північних громад навесні 2022 року. Справа не отримала судового завершення, а офіційна біографія на сайті міськради до смерті акцентувала на господарській і волонтерській діяльності. Обидва виміри — і управлінський внесок, і кримінальне провадження — залишаються частиною публічного запису.
