Катерина Андрєєва — білоруська журналістка телеканалу «Белсат», справжнє ім’я якої Катерина Андріївна Бахвалова. Народилася 2 листопада 1993 року в Мінську. У листопаді 2020-го її затримали просто під час прямого ефіру з Площі Змін, а в березні 2026-го звільнили після майже п’яти з половиною років ув’язнення і вивезли до Литви.
Перший вирок — два роки за статтею про організацію дій, що грубо порушують громадський порядок. У липні 2022-го додали державну зраду, і сукупний строк сягнув 8 років і 3 місяців. 19 березня 2026 року її помилували в межах угоди між Білоруссю та США і примусово вислали. Чоловік, журналіст Ігар Ільяш, на осінь 2026-го лишався за ґратами.
Це не російська ведуча програми «Час». Однойменна телеведуча Першого каналу народилася 1965 року в Москві й працює в державних новинах з 1990-х. Білоруська Катерина Андрєєва — репортерка вулиці, співавторка книжки «Білоруський Донбас» і колишня політв’язнена, яка у вересні 2026-го повернулася в ефір «Белсату».
Голос у прямому ефірі 15 листопада 2020 року обірвався не на паузі ведучої, а на криках силовиків. Катерина Андрєєва і Дарина Чульцова транслювали вшанування пам’яті Романа Бондаренка на Площі Змін у Мінську. Камера ще працювала, коли обох затримали. Для глядачів «Белсату» це був звичайний вечір вуличного репортажу. Для самої репортерки він став початком відліку, який закінчився лише 19 березня 2026-го у Вільнюсі.
За цей час прізвище Андрєєва встигло прирости до двох зовсім різних біографій. Одна — гладкий дикторський тембр московських вечірніх новин. Друга — мінська журналістка з династії газетярів, яка пішла в Іспанію волонтеркою, повернулася писати в «Нашу Ніви» і зрештою опинилася в гомельській колонії. Саме друга історія стоїть за українським запитом «катерина андрєєва» у Вікіпедії і в правозахисних реєстрах.
Родинна лінія, яка вела до редакції
Катерина Андріївна Бахвалова народилася 2 листопада 1993 року в Мінську. Батьки — філологи. Журналістика в родині була не хобі, а ремеслом кількох поколінь. Прадід Давид Пінхасік (1914–1996) працював журналістом. Прабабуся Марія Ваганова заснувала «Поліську правду» і була її першою головною редакторкою, згодом працювала в «Радянській Білорусі». Дід Сергій Ваганов очолював видання «Праця в Білорусі».
Шкільні роки пройшли в мінській школі № 19, далі — білоруськомовна гімназія № 23. Саме там формувався звичний для неї мовний регістр: білоруська і російська, без театрального пафосу «на камеру». Після гімназії вступила до Мінського державного лінгвістичного університету на викладача іспанської. Диплом не дописала. На третьому курсі поїхала волонтеркою до Іспанії і провела там близько двох років.
Повернення до Мінська збіглося з рішенням не викладати мову, а писати. Перші публіцистичні тексти з’явилися в незалежних газетах. У розмові з «Белсатом» уже після звільнення вона згадувала матеріал 2015 року, написаний зі Східного вокзалу Мінська, і співпрацю з «Народною волею» приблизно з 21 року. Призове місце на конкурсі «Народний журналіст» відкрило двері до «Нашої Ніви». Псевдонім Кацярина Андрєєва закріпився саме тоді: прізвище Бахвалова лишилося в документах, у кадрі й підписах працювало коротше ім’я.
Белсат, вулиця і книжка про війну поруч
Навесні 2017 року Катерина Андрєєва прийшла на телеканал «Белсат» — польський мовник, який робить білоруськомовні новини для аудиторії всередині країни. Дебют припав на протести проти податку на «дармоїдство», який тоді просувала влада Лукашенка. Далі були стріми, двори, черги, затримання колег. Перше власне затримання сталося того ж 2017-го в Орші. 12 вересня 2020-го її затримали ОМОН під час прямого ефіру з жіночого маршу в Мінську й потримали три доби.
Паралельно з ефірами йшло розслідувальне письмо. У 2015-му вона познайомилася з журналістом Ігарем Ільяшем, у 2016-му вони одружилися. Разом збирали матеріал про корупцію посадовців і бізнесменів і про участь білоруських структур у війні на Донбасі. У 2020 році вийшла спільна книжка «Білоруський Донбас». У 2021-му білоруський суд визнав її екстремістською: текст описував залученість державних підприємств і силових служб на боці сепаратистських угруповань. Для читача в Україні ця книжка важлива не як «думка збоку», а як документований слід білоруського ресурсу у війні ще до повномасштабного вторгнення 2022 року.
Коли звіряєш дати затримань із карткою правозахисного центру «Вясна», ланцюжок не рветься: стрім, адміністративна доба, кримінальна стаття, колонія, додатковий вирок.
15 листопада 2020-го: ефір, який став справою
Романа Бондаренка вбили силовики в мінському дворі, який містяни назвали Площею Змін. 15 листопада 2020 року люди прийшли покласти квіти. Катерина Андрєєва і Дарина Чульцова вели прямий ефір «Белсату» з місця події. Затримання відбулося в кадрі. Спершу — сім діб адміністративного арешту. Після них на волю не випустили: жінок перевели до ізолятора в Жодино до суду.
24 листопада 2020 року десять організацій, серед них Правозахисний центр «Вясна», Білоруська асоціація журналістів, Білоруський гельсінський комітет і Білоруський ПЕН, визнали Андрєєву політв’язненою. Справу порушили за статтею 342 Кримінального кодексу — організація і підготовка дій, що грубо порушують громадський порядок. Формулювання звучало так, ніби репортаж із місця розгону сам по собі був «організацією» акції.
18 лютого 2021 року суд Фрунзенського району Мінська (суддя Наталя Бугук, прокурор Аліна Касьянчик) дав обом журналісткам по два роки колонії загального режиму. 23 квітня 2021-го Мінський міський суд залишив вирок чинним. У колонії № 8 у Жодино 27 березня 2021 року комісія поставила Андрєєву на облік як «схильну до екстремізму» — після того, як вона відмовилася визнати провину. Це не косметична позначка: спецоблік посилює контроль і звужує режим.
Державна зрада і гомельська колонія
Двох років виявилося замало для слідства. 13 липня 2022 року додали статтю 356 — державна зрада. Сукупне покарання, яке фіксує реєстр «Вясни», — 8 років і 3 місяці колонії посиленого режиму. Серед суддів у картці справи названі Наталя Бугук і Олег Хорошко. На початку жовтня 2022-го Андрєєву етапували з СІЗО-3 до жіночої виправної колонії № 4 у Гомелі. Відлік відбування в картці стоїть від 4 жовтня 2022-го, хоча фактично за ґратами вона була з 15 листопада 2020-го.
У інтерв’ю після звільнення вона казала, що морально готувалася відсидіти два роки за той стрім, і що ґрунт пішов з-під ніг саме тоді, коли з’явилася зрада державі. Це типова для білоруських справ 2021–2022 років схема: спершу «порядок», потім стаття, яка закриває будь-який ранній вихід. Колонія № 4 зібрала десятки жінок за дрібні перекази політв’язненим, збори передач, коментарі. Сама Андрєєва вже на волі просила не забувати жінок старших за 70 і тих, кому потрібна медична допомога.
Поки вона сиділа, професійні нагороди приходили на адресу, куди лист не завжди доходив. 10 грудня 2020-го — «Журналіст року» від білоруських правозахисників. 2021-й приніс премію імені Даріуша Фікуса, відзнаку «Гонар журналістыкі» імені Алеся Ліпая, Axel-Springer-Preis, Courage in Journalism Award, премію «За свободу і майбутнє медіа» та Prix Europa як європейській журналістці року. 25 березня 2023-го — медаль ордена «Погоня». Членство в PEN Català зафіксоване в її картці окремим рядком.
19 березня 2026-го: помилування, автобус, Вільнюс
Звільнення не було кінцем строку. 19 березня 2026 року до Мінська приїхав спецпосланець президента США Джон Коул. За підсумками переговорів режим Лукашенка помилував 250 політв’язнених: 235 вийшли всередині країни, 15 вивезли до Литви. Катерина Андрєєва опинилася в другій групі. Комітет захисту журналістів того ж дня підтвердив: її звільнили в пакеті, де США пом’якшили санкції проти білоруського фінансового сектору і зняли решту обмежень на експорт калію. Правозахисний проєкт belaruswomen.org фіксує ту саму дату — 19.03.2026, помилування і примусова висилка.
У Вільнюсі вона дякувала американській делегації і литовській стороні за зустріч, а про білоруську казала стримано: мовляв, дякує за те, що це взагалі стало можливим. Перші дні описувала як спалах енергії, потім — утому. Окремим листом до Дональда Трампа просила не зупиняти списки, доки не вийдуть усі. Ключове ім’я в кожному з цих виступів — Ігар Ільяш.
Свобода Андрєєвої в березні 2026-го була умовною: паспортний контроль пройдено в бік Литви, а чоловік лишився в білоруській колонії.
Чоловік за ґратами і повернення в студію
Ігара Ільяша затримали в листопаді 2024 року. У вересні 2025-го йому призначили 4 роки колонії за коментарі й інтерв’ю незалежним медіа. На момент її виходу і ще у вересні 2026-го він не був у списках звільнених. Андрєєва називала його звільнення пріоритетом і шкодувала, що не може привезти передачу сама: з-за кордону це неможливо, всередині країни їй після висилки працювати не дали б.
До професії вона повернулася швидше, ніж встигло відновитися здоров’я. У квітневому інтерв’ю «Нашій Ніві» казала, що першу пропозицію роботи отримала ще в автобусі від білоруського кордону до Вільнюса — від попутниці, правозахисниці Насті Лойко. 19 вересня 2026-го її фотографували вже у Варшаві. 21 вересня 2026-го вона вийшла в прямий ефір інформаційної «Студії» «Белсату» як ведуча. Канал для неї лишився «природним місцем»: забрали в розпал висвітлення подій, повернули в той самий ефірний стіл.
Тон після колонії сухий і робочий. Вона підкреслювала, що не політична активістка і не медійна персона в сенсі сцени, а журналістка, якій цікавий жанр. Після п’яти з половиною років це звучить не як скромність, а як спосіб утримати професію окремо від статусу «символу». Для української аудиторії корисно тримати ту саму межу: історія Андрєєвої — про ціну репортажу, а не про готовий політичний бренд.
Хронологія, яку легко перевірити
Нижче зібрані дати, які повторюються в картці «Вясни», повідомленнях «Белсату» і звіті Комітету захисту журналістів. Розбіжностей у ключових точках між цими джерелами немає.
| Дата | Подія | Що це означає |
|---|---|---|
| 2 листопада 1993 | Народження в Мінську | Справжнє ім’я — Бахвалова, псевдонім — Андрєєва |
| Весна 2017 | Початок роботи на «Белсаті» | Стріми, вуличні репортажі, протести проти податку на «дармоїдство» |
| 2020 | Книжка «Білоруський Донбас» | Співавтор — Ігар Ільяш; у 2021-му текст визнали екстремістським |
| 15 листопада 2020 | Затримання на Площі Змін | Прямий ефір із Дариною Чульцовою, пам’ять Романа Бондаренка |
| 18 лютого 2021 | Вирок: 2 роки | Стаття 342, суд Фрунзенського району Мінська |
| 13 липня 2022 | Додатковий вирок | Державна зрада, сукупно 8 років і 3 місяці |
| Жовтень 2022 | Етап до Гомеля | Жіноча колонія № 4, початок відбування в картці — 4 жовтня |
| Листопад 2024 | Затримання Ігара Ільяша | У вересні 2025-го — 4 роки за коментарі незалежним медіа |
| 19 березня 2026 | Звільнення і висилка | Помилування в пакеті з 250 людьми, 15 депортовані до Литви |
| 21 вересня 2026 | Повернення в ефір | Ведуча інформаційної «Студії» «Белсату», зйомка у Варшаві 19 вересня |
Дати звільнення і сукупного строку збігаються в реєстрі spring96.org і в новинах belsat.eu. Саме ці два джерела варто тримати під рукою, якщо хронологія раптом «попливе» в передруках.
Дві Катерини, яких плутають у пошуку
Запит «катерина андрєєва» в українській видачі витягує ще одну людину — Катерину Сергіївну Андреєву, ведучу програми «Час» на російському Першому каналі. Вона народилася 27 листопада 1965 року в Москві, з кінця 1990-х веде головний державний випуск новин, фігурує в українських санкційних переліках як рупор кремлівських наративів. Розслідувачі Фонду боротьби з корупцією, на яких посилалися «Новая газета. Европа» і українські видання, писали про чорногорське почесне громадянство 2011 року і про гондураський паспорт. Це окремий сюжет, і змішувати його з мінською репортеркою означає втратити обидві біографії.
Коротке розведення допомагає не клікнути не ту довідку.
| Ознака | Катерина Андрєєва (Бахвалова) | Катерина Андреєва (Перший канал) |
|---|---|---|
| Народження | 2 листопада 1993, Мінськ | 27 листопада 1965, Москва |
| Робота | «Белсат», вуличні стріми, книжка | Програма «Час» з 1997–1998 років |
| Статус у 2026 | Звільнена, вислана, знову в ефірі | Державна ведуча, санкційні списки |
| Родина в професії | Чоловік Ігар Ільяш у колонії | Донька Наталія поза телебаченням |
Українському читачеві різниця практична. Одна Андрєєва роками читала версію новин, у якій війна проти України подавалася як «спецоперація». Друга документувала білоруський слід на Донбасі й сіла за стрім про вбитого у дворі чоловіка. Пошуковий рядок цього не розрізняє, текст — мусить.
Що лишилося відкритим восени 2026-го
Після повернення в студію Катерина Андрєєва говорила про жінок гомельської колонії, про перекази в 20 рублів, за які давали роки, і про те, що списки помилувань не варто вважати фіналом. На осінь 2026-го Білорусь за підрахунками Комітету захисту журналістів на кінець 2025-го лишалася серед найжорсткіших країн за кількістю ув’язнених журналістів. Ігар Ільяш у цю статистику входив і після березневої хвилі.
Її власний маршрут — лінгвістика, Іспанія, газета, стрім, Жодино, Гомель, автобус до Вільнюса, варшавська студія — читається як одна професійна лінія, а не як набір сенсацій. Нагороди 2021 року фіксували мужність. Ефір 21 вересня 2026-го фіксує інше: людина, яку вивезли з колонії, знову ставить запитання в кадрі. Наступне, яке вона повторює частіше за власну біографію, стосується не її строку, а дверей, за якими досі сидить чоловік.
