Костянтин Іванович Григоришин — бізнесмен із запорізьким корінням і фізико-математичною освітою, який у 2000-х став одним із ключових приватних гравців української електроенергетики. Через групу «Енергетичний стандарт» він концентрував пакети в обленерго, машинобудуванні та річковій логістиці, а пізніше фінансував професійну лігу плавання.
На 2026 рік його біографія читається як досьє з кількома паспортами, двома санкційними режимами і кримінальними епізодами в різних юрисдикціях. Україна заморозила активи й розслідує виведення коштів із «Сумиобленерго»; Росія ще раніше заочно засудила його за податкову справу. Сам Григоришин називає українські санкції позасудовою розправою і оскаржує їх у судах.
Окремо від корпоративних конфліктів залишаються дві публічні «вітрини» його імені: International Swimming League і мистецька колекція, яку страховики колись оцінювали сотнями мільйонів доларів. Саме ця суміш заводів, мереж, спорту й картин і робить запит «Григоришин Костянтин» таким щільним.
Дитинство, МФТІ і шлях від лабораторії до ринку
Костянтин Григоришин народився 16 листопада 1965 року в Запоріжжі, у родині інженерів-конструкторів авіадвигунів, пов’язаних із конструкторським бюро «Прогрес». Шкільна траєкторія була типовою для пізньорадянського технарського середовища: фізико-математична школа №28, потім Московський фізико-технічний інститут. У 1987-му він закінчив МФТІ як інженер-фізик, у 1991-му захистив кандидатську з фізико-математичних наук.
Після інституту працював в Інституті спектроскопії Академії наук СРСР у Троїцьку, де займався теоретичними задачами поширення світла в нелінійних невпорядкованих середовищах. Цей епізод важливий не як «декор» біографії, а як ключ до манери: Григоришин пізніше будував холдинги так само системно, як розкладають фізичну модель — через структури, офшори, пакети акцій і довгі ланцюги контролю.
На початку 1990-х разом із партнерами-фізтехівцями він пішов у комерцію. Перші сюжети — торгівля українським металом у Росію, IT-продукти й посередництво на ще не усталеному пострадянському ринку. Далі, у хвилі великої приватизації 1996–2000 років, з’явилися пакети в металургії, машинобудуванні, портах і регіональних енергокомпаніях. Саме тоді закладено каркас майбутньої групи «Енергетичний стандарт».
Як формувалася енергетична імперія
У середині 2000-х Григоришин оформив активи в групу «Енергетичний стандарт». На піку до її орбіти відносили понад півтори сотні компаній: обленерго, «Запоріжтрансформатор», інтереси в Сумському НВО ім. Фрунзе, річковий перевізник «Укррічфлот», кабельні й суміжні виробництва. Бізнесмен неодноразово підкреслював, що близько 95% його справ зосереджені саме в Україні, хоча сам довго жив між Москвою, Кипром і європейськими юрисдикціями.
Енергетика давала не лише виручку, а й політичну вагу. Контроль або блокуючі пакети в розподільчих компаніях означали вплив на тарифи, інвестиційні програми й регіональні еліти. У різні роки фігурували Вінницяобленерго, Сумиобленерго, Чернігівобленерго, Запоріжжяобленерго, Полтаваобленерго, Тернопільобленерго, Черкасиобленерго. Частину пакетів він ділив або сперечав з Ігорем Коломойським — ця зв’язка породила окрему судову епопею, включно зі свідченнями в лондонських процесах.
Перед президентськими виборами 2004 року в медіа циркулювала версія про продаж кількох обленерго групі «Приват»; після виборів Григоришин заперечував остаточність угод і намагався повернути контроль. Цей епізод став одним із класичних прикладів пострадянського «акціонерного армрестлінгу».
Паралельно розвивався бренд постачальників «Енера». За оцінками українських розслідувань 2025–2026 років, компанії групи продовжували працювати з бюджетними й комунальними замовниками навіть після запровадження санкцій, що й стало окремим предметом політичної й правової критики. Юридично заборона державних закупівель у компаній із бенефіціаром-громадянином РФ стикалася з практикою багатошарових іноземних холдингів і довірених осіб.
Що залишалося від активів після війни і націоналізації
Повномасштабне вторгнення розірвало стару карту власності. «Запоріжтрансформатор» — колись монополіст у силових трансформаторах і реакторах — збанкрутував під ударами війни й логістичного колапсу; на початку листопада 2022-го підприємство націоналізували. Російський сегмент бізнесу Григоришин втратив ще раніше. Forbes Україна у 2021-му оцінював його статки вже не в мільярдах, а в $275 млн.
Нижче — стисла карта ключових активів, як її описують відкриті реєстри, судові матеріали та ділова преса станом на 2026 рік.
| Актив / структура | Сфера | Що відомо на 2026 рік |
|---|---|---|
| Група «Енергетичний стандарт» | холдинг | Історичне ядро контролю над енерго- й промактивами |
| «Запоріжтрансформатор» | машинобудування | Націоналізовано державою в листопаді 2022 року |
| «Сумиобленерго» | розподіл електроенергії | Держава має міноритарну частку; корпоративні права арештовано, триває справа |
| «Енера», «Енера Вінниця» | постачання електроенергії | Арешт корпоративних прав; фігурують у санкційному контурі |
| «Укррічфлот» | річкова логістика | Історично ключовий логістичний актив; контроль розмитий через партнерів |
| Мистецька колекція | приватні активи | Історична оцінка Lloyd’s — близько $300 млн; поточне місце зберігання публічно не підтверджене |
Дані таблиці зібрані з відкритих біографічних довідок і матеріалів 2025–2026 років (wikipedia.org, radiosvoboda.org).
Громадянства, політика і подвійні санкції
Григоришин — рідкісний приклад людини, яку офіційно «зачепили» одразу дві столиці. Він громадянин Росії, Кіпру й України (український паспорт отримав 2016 року). У матеріалах 2026 року правоохоронці знову наголошували на трьох паспортах; наявність російського підтверджували даними порталу держпослуг РФ. Сам бізнесмен після 2016-го публічно зміщував акцент на український ринок і українську ідентичність походження.
Політичний шлейф тягнеться з початку 2000-х. Його ім’я згадували в контексті фінансування партії «Яблуко», а в лондонських слуханнях Коломойський описував внесок Григоришина в Помаранчеву революцію на рівні десятків мільйонів доларів. Це свідчення сторін спору, а не вирок. Важливіше інше: бізнес на обленерго завжди був поруч із державою, тож будь-яка зміна влади автоматично змінювала температуру навколо власника.
1 листопада 2018 року Росія внесла його до списку з 322 громадян України, проти яких запровадила обмеження. У 2019–2020 роках Мещанський районний суд Москви заочно засудив Григоришина до чотирьох років колонії загального режиму за ухилення від сплати податків організацією в особливо великому розмірі. Йшлося про підконтрольне ТОВ «ПІК “Створення”» і недоїмку з пенями на суму понад 1,4 млрд рублів за епізоди кінця 2000-х.
19 січня 2025 року вже українська РНБО запровадила проти нього десятирічні персональні санкції. Указ президента передбачив блокування активів, заборону торговельних операцій, запобігання виведенню капіталу, зупинення зобов’язань і позбавлення державних нагород. Григоришин назвав це «позасудовою розправою без права на захист» і влітку 2025-го через адвоката подав позов, щоб скасувати обмеження.
Справа «Сумиобленерго» і європейська адреса
Навесні 2026-го СБУ та Бюро економічної безпеки оголосили про схему в «Сумиобленерго» — операторі розподілу на Сумщині, де держава тримає близько 25% акцій, а решту слідство пов’язує з Григоришиним через іноземні компанії й довірених осіб. За версією обвинувачення, у 2020 році для бізнесмена створили посаду радника голови правління з оплатою 1,5 млн грн на місяць, дистанційним форматом і графіком чотири години на тиждень.
За період 2020–2024 років слідство нарахувало 68 млн грн, які, на думку прокурорів, вивели, щоб зменшити базу для дивідендів держави й забезпечити особисте збагачення. Гроші, які могли піти на захист енергоінфраструктури прифронтової області, за цією логікою осіли в зарплатній схемі. Підозру оголошено заочно; наприкінці квітня 2026-го Григоришина внесли в український розшук.
29 травня 2026 року Шевченківський райсуд Києва за клопотанням детективів БЕБ обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою — юридичний крок, потрібний для звернення по «червону картку» Інтерполу. Водночас уже 30 червня Київський апеляційний суд скасував цю ухвалу. Станом на вересень 2026-го міжнародний розшук залишається політико-правовим процесом, а не доконаним фактом екстрадиції.
Розслідування «Схем» (Радіо Свобода) у травні 2026-го показало інший шар життя: бізнесмен вказував місцем реєстрації елітну віллу площею близько 415 кв. м поблизу Женевського озера й займався її реконструкцією. Через люксембурзькі структури журналісти також описували шале в Куршевелі. Арешти накладено на банківські кошти та корпоративні права в «Енері», «Енері Вінниця» і «Сумиобленерго».
Для читача важливо розділити три різні статуси. Санкції РНБО — політико-адміністративне обмеження. Українська справа про привласнення — досудове розслідування з презумпцією невинуватості, доки немає вироку. Московський вирок 2020 року — заочне кримінальне рішення іншої держави. Змішувати їх в одну «вину» зручно для заголовка, але погано для точності.
Плавання, яке вийшло за межі сімейного гуртка
Син Іван займався батерфляєм, і саме дитячі старти з багатогодинним очікуванням, за словами самого Григоришина в інтерв’ю Bloomberg, підштовхнули його «зробити щось веселіше». У 2012 році з’явився клуб Energy Standard, група стала меценатом Федерації плавання України, а 2018–2019-го він запустив International Swimming League — спробу побудувати професійну командну лігу поза чотирирічним олімпійським циклом.
Перший сезон мав бюджет близько $20–25 млн, призові для спортсменів, телевізійну продакшн-модель і зірковий склад: від Катінки Хоссу до інших олімпійських імен. Формат був швидким, командно-франчайзинговим, із акцентом на гендерну рівність і жорстке антидопінгове правило. FINA (згодом World Aquatics) сприйняла лігу як конкурента; частина атлетів потім судилася через обмеження на участь у турнірах поза егідою федерації.
Після сезонів 2019–2021 ліга фактично зупинилася. COVID з’їв економіку заходів, а війна 2022 року перекрила фінансовий контур засновника. Виплати спортсменам затримували роками; окремі «солідарні» платежі до titрали ще в 2024-му. Керівництво ISL у 2025-му говорило про можливе повернення у 2026–2027 роках, але кримінально-санкційний шлейф засновника зробив цей план крихким.
Цікаві факти
- Костянтин Григоришин — кандидат фізико-математичних наук, а не «класичний» випускник економічного чи юридичного факультету, з якого в 1990-х часто виростали українські фінансово-промислові групи.
- На піку, у 2013 році, журнал «Фокус» оцінював його стан у близько $1,8 млрд. Уже 2021-го Forbes Україна називав $275 млн — обвал пояснюється втратою російських активів, війною, боргами заводів і націоналізацією.
- Страховий контур Lloyd’s колись оцінював його зібрання живопису приблизно в $300 млн. У публічних описах фігурували роботи Амедео Модільяні, Тамари Лемпицької та Олександра Богомазова.
- У грудні 2008-го СБУ заборонила йому в’їзд до України на п’ять років через епізод із «Турбоатомом»; пізніше суди визнавали окремі дії спецслужби незаконними. Цей маятник «заборона — скасування» повторюється в його біографії й у 2020-х.
- ISL зібрала атлетів із більш ніж 50 країн і намагалася зробити плавання схожим на американську франчайзингову лігу, а не на разовий чемпіонат раз на чотири роки.
Родина, стиль життя і публічний образ
У відкритих досьє Григоришина найчастіше описують як розлученого батька. Стабільно згадуються донька Євгенія (1988 р. н.) і син Іван (1998 р. н.), який став приводом для спортивного проєкту. Російська біографічна традиція додає молодшого сина Георгія (2010 р. н.) і колишню дружину Наталію Якось. Донька Євгенія фігурувала в українському публічному полі як координаторка благодійного фонду «Таблеточки».
Публічний образ коливається між двома полюсами. Один — технократ-колекціонер, який говорить про справедливі контракти для плавців і купує авангард. Другий — олігарх епохи приватизації з офшорною архітектурою, рейдерським шлейфом 2000-х і зарплатою «радника» в півтора мільйона гривень під час війни. Обидва портрети живляться реальними фактами, але жоден не вичерпує біографії.
Для початківця, який шукає «хто такий Григоришин Костянтин», достатньо короткої формули: фізик із Запоріжжя, що зібрав енергетичний холдинг в Україні, отримав три громадянства, потрапив під санкції Москви й Києва і в 2026 році став фігурантом справи про кошти «Сумиобленерго», живучи при цьому в європейській юрисдикції. Для просунутого читача ця формула лише вхід: далі починається аналіз, де саме проходить межа між законною оптимізацією власності, політичною конфіскацією воєнного часу і кримінальним складом, який ще має довести суд.
