Лариса Гурова утримує найбільше в Україні стадо української коротковухої кози. Завдяки її зусиллям порода потрапила до державного класифікатора. За десять років ферма пройшла шлях від однієї тварини до сироварні, а згодом — до евакуації через бойові дії.
Гурова почала займатися козами після виходу на пенсію за інвалідністю. У 2009 році вона придбала першу тварину, а 2014 року переїхала з Донецька до села Новохатське. Там фермерка вивезла козу, чотирьох козенят, вівцю, барана та кобилу. Поступово господарство розрослося, і Гурова почала виготовляти сири з непастеризованого молока.
До 2022 року на фермі працювали чотири штатні працівники та двоє сезонних. Основний дохід приносили продаж сиру та козенят. У розпал сезону доїли 30–40 кіз і виробляли до 15 кг сиру на добу. Два гранти дозволили придбати холодильник, обладнання для сироварні, трактор і техніку для заготівлі сіна.
Евакуація та нові виклики
Три роки ферма працювала за 35 км від лінії фронту. Через відсутність ринку збуту, відключення електроенергії та логістичні труднощі господарство перейшло в режим виживання. Навесні 2025 року за рекомендацією військових Гурова вивезла майже 200 кіз за 1200 км. Евакуацію профінансували громадські організації.
Спочатку стадо розмістили на Дрогобиччині, а в травні 2026 року — на Вінниччині. Два переїзди за рік ускладнилися мобілізацією сина фермерки. Тварини не виходили на вигул пів року, а зараз не дають молока. На приплід очікують у лютому, а до виробництва сирів планують повернутися в червні.
Головним напрямком роботи Гурової залишається селекція породи. У 2017 році вона домоглася внесення української коротковухої кози до класифікатора. Ознакою породи є відсутність хряща у вушній раковині або наявність складки близько 5 см. Середній надій перед евакуацією становив 3,5 л на добу, жирність молока перевищувала 4 %.
Наразі в реєстрі значиться лише 365 таких кіз. Для отримання статусу повноцінної породи потрібно 2500 голів. Фермерка двічі зверталася до міністерства з проханням знизити цей поріг, однак питання досі не вирішено через відсутність фахівців з бонітування.